M 2А1  Half - Track Car

С Ш А

Артилерійський броньований тягач „М2 Гальф-Трак Кар" створювався у США групою компаній. Виготовлявся фірмами White Motors та International Harvester. Тягачі постачалися за програмою „ленд-ліз", в тому числі і до СРСР.

Роботи зі створення бронетехніки у США почалися у другій половині 1920^-их років. Особливим поштовхом для моторизації сухопутних сил стали створення аналогічної техніки у Німеччині та початок Другої Світової війни. Розробкою займалися кілька компаній. Прототип створено у 1940 році, але незважаючи на початкове відставання, промисловість Сполучених Штатів забезпечила протягом короткого часу насичення механізованих та інших підрозділів своїх військ такою технікою. Більш того, ще у першій половині війни, США значною мірою допомагали арміям країн-союзників у рамках поставок „Ленд-лізу", в тому числі і СРСР.

Головним розробником було обрано Diamond Т Motor Company. Перші роботи зі створенням тягача і бронетранспортера велися з врахуванням досвіду створення у Франції напівгусеничної бронетехніки „Сітроен-Кегрес". Основною базою став цивільний автомобіль „Форд В-8". Прототипи мали індекси від Т1 до Т14. Вибір припав на зразки, де гусеничну і колісну частини шасі розробки фірми „Tімкен", двигун та інші вузли об’єднали із збільшеним бронекорпусом колісного (4×4) розвідувального БТРа „М-2 Скаут Кар", які прийнято на озброєння у жовтні 1940 року. Серійний випуск розпочато на початку 1941 року і проводився у варіантах арттягача з назвою M2 Half-Track Car і бронетранспортера M3 Half-Track Personel Carrier. Словосполучення „Half-Track" у перекладі означає „напів-гусеничний".

Крім компанії „Уайт Моторс" випуск БТРа і тягача проводила „Autocar" з такими ж індексами. Тягачів М2 фірмами „Уайт" і „Автокар" було випущено більше 11 тисяч. Компанія „Інтернешнл Харвестер" постачала техніку з індексами М9 (тягач) та М5 (БТР), які мали відмінності від М2 і М3.

З кінця 1943 до кінця 1944 року виготовляли модернізовані М2А1 Half-Track Car, М3А1, М5А1 та М9А1, що відрізнялися, головним чином, способом встановлення озброєння. До кінця 1944 року „White Motors" виготовила ще кілька тисяч тягачів. І близько 5 тисяч М2 було дообладнано у М2А1. Тягачі застосовувалися для буксирування артилерійських систем малого і середнього калібру.

Також виготовлено значну кількість варіантів для застосування як самохідні артилерійські установки (САУ), самохідні міномети, зенітні установки тощо. Значну їх частину виготовляла фірма Diamond Т Motor. База артилерійського тягача найчастіше використовувалася для перевезення 81-мм міномета, у 1941 р., прийнятого на озброєння як М4 ММС (Mortar Motor Carriage). Згодом почали застосовувати М2А1, підсиливши днище кузова і перетворивши його у самохідний міномет М4А1 ММС.

Застосовувати арттягачі американські війська почали з самого початку бойових дій – на тихоокеанському театрі бойових дій, у Європі, Азії та Африці. Пізніше – під час Корейської війни. Тягачі М2, М2А1, М9 та М9А1 під час 2 Світової війни застосовували також війська Великої Британії, Франції та інших країн. У Радянський Союз поступило близько 800 тягачів М2 White та М9 International Harvester. Після війни США та інші країни передавали М2 арміям країн „третього світу". До цього часу їх застосовують у Парагваї, а створені на основі їх конструкції власні розробки – у Ізраїлі. Всього М2 та створені на його базі тягачі були у використанні більше ніж у 20 країнах світу.

„М2 Напівгусеничний тягач" створений спеціалістами кількох фірм, що розробляли окремі вузли і агрегати. Тягач має рамну, автомобільну капотну схему з повним кулестійким і осколкостійким бронюванням. Зверху бронекорпус відкритий. Ходова частина складається з гусеничного рушія та колісного переднього мосту з приводом від двигуна.

Компоновка : ВСУ – ВУ – БВ/ДВ. Відділення силової установки розміщується у окремому капоті спереду машини. Капот має стальний каркас з приєднаними до нього листами броньової сталі. Інша частина машини – броньований корпус, у якому розміщується кабіна відділення управління, а за нею – відділення для перевезення артилерійської обслуги, боєприпасів, оснащення та кулеметні установки. Корпус М2 має стальний каркас до якого болтами приєднуються листи катаної бронесталі із гартуванням; у М9 – катані бронелисти. Відділення управління має 3 сидіння. Доступ у кабіну через дверцята автомобільного типу. Місце водія знаходиться зліва, командира – з правого боку. Передня стінка кабіни виконана по-автомобільному але на місці вітрового скла – 2 бронещитки. У похідному положенні вони піднімаються вгору і опираються на спеціальні стійки. Для огляду в бою щитки мають невеликі щілини, що закриваються броньованими кришками. Верхня частина дверцят може відкидатися вниз. У десантному відділенні за сидіннями водія і командира встановлені ящики для снарядів. У задній частині вздовж бортів – 2 паливні баки. 8 сидінь для обслуги розміщувалися так : у передній частині посередині один за одним 2 сидіння, між снарядними ящиками і паливними баками по 1 сидінню, вздовж паливних баків з кожного боку ще по 2 сидіння. Доступ у снарядні ящики – зверху в корпусі та зовні через відкидні бронеплити. Також у корпусі розміщувалися запасні частини, інструменти для тягача і гармати, додаткове оснащення тощо. Також у комплект входили пістолет-кулемет і гранати. Займати місця і покидати машину обслуга змушена була через борти корпусу. Корпус М2 був коротшим у порівнянні з корпусом М3. Тягач М9 і транспортер М5 фірми „Інтернешнл Харвестер" мали однакові корпуси, подібні до М3.

Озброєння. Артилерійські тягачі „М2 Гальф-Трак" зазвичай мали стандартне озброєння, що складалося з 12,7-мм кулемета М2 „Браунінг" і 7,62-мм кулемета М1919А4. У перших випусках іноді встановлювали 7,62-мм М1917 „Браунінг". Інколи можна побачити обидва 7,62-мм кулемети. Також екіпаж міг встановити третій кулемет. Основний кулемет (12,7-мм) встановлювався на тумбі між сидіннями водія і командира. Управляв ним боєць, який сидів у десантному відділенні на передньому середньому місці. 7,62-мм кулемети встановлювалися на спеціальному рельсі, що проходив вздовж борту вкругову. З усіх кулеметів можна вести зенітний вогонь. Озброєння тягача М2А1 відрізнялося способом встановлення основного кулемета. На тягач встановили кільцеву турель М49, що є стандартною на американських бойових автомобілях. Її закріпили над кабіною, змістивши вправо. Вогонь міг вести командир машини чи інший боєць обслуги. Інколи на турель встановлювали два кулемети. З боків та спереду стрільця захищала рубка, встановлена над кабіною. Її борти виготовлені з бронесталі.

Двигун. На бронемашинах даної серії встановлювався двигун – White 160АХ, – 4-тактний, карбюраторний, 6-циліндровий рядний, рідинного охолодження. Робочий об’єм двигуна – 6,32 л. Тягачі „Інернешнл" виготовлялися також із моторами інших типів.

Двигун встановлений у броньованому капоті. Для обслуговування кришка капоту та стінки виготовлялися складальними. Лобова частина капоту виготовлена із жалюзями, які захищали радіатор охолодження.

Паливні баки розміщені у десантному відділенні, виготовлені із звичайної сталі, але мали гумову вставку, що затягувалася при пробиванні її кулею. Об’єм баків становить 225 літрів.

Трансмісія автомобільна. Зчеплення сухого типу. Коробка переміни передач має 4 ступені переднього ходу і 1^-у назад. КПП має один корпус із 2-ступеневою (пряма і понижена передачі) роздавальною коробкою. Зусилля із „роздатки" передаються на передній та задній мости. Передній міст встановлений на листових ресорах із амортизаторами, задній – нерухомо приєднаний до рами.

Ходова частина повного приводу, розроблена компанією „Тімкен". Передній міст „Timken F-35-HX-1" ведучий, керований. Колеса пневматичні, розміру 8,25-20. Задній міст „Timken 56410-ВХ-67", приводив у дію встановлені на ньому ведучі колеса гусеничного рушія. Гусениця суцільна, виготовлена з гуми, армованої стальними пластинами і поздовжніми стальними тросами. Взимку на гусениці встановлювали протиковзні пристрої. Ведучі колеса – передні, мають стальну зубчатку для ведення гусениці. Задні напрямні колеса такі ж самі як і передні але без зубчатки. Опорні котки і підтримуючий ролик встановлені на спеціальних опорах, приєднаних до рами машини. З кожного боку один подвійний ролик і 4 опорних подвійних котки. Усі вони мають гумові шини. Тягач обладнаний гідропневматичними гальмами з вакуумним підсилювачем та ручним механічним (стоянковим) гальмом.

Електрообладнання має напругу 12V. Проводи та обладнання екранувалося. За час випуску тип фар і місце їх установки змінювалися.

Тягачі М2А1 обладнувалися раціями КХ- або УКХ-діапазону. Зовні їх можна розпізнати за встановленими антенами та їх висотою.

Буксирний пристрій приєднаний до задньої поперечини рами.

На частину тягачів спереду встановлювалася лебідка. На інших – коток для спрощення подолання перешкод.

Для тягачів М2 і М2А1 випускали кілька типів тентів. Їх встановлювали за допомогою дуг.

Вздовж бортів приєднувалися тримачі для протитанкових мін. На кабіну – тримачі для каністр із запасом води. Також – для технічного та шанцевого інструменту, тросів, запасних частин, маскувальних комплектів тощо.

ТТД  M2А1 Half-Track Car White / М9 Half-Track Car International :

місткість : 1+9 ;

бронювання : 6,3 мм, 12,1 мм (лобові листи корпусу) ;

потужність двигуна : 127 к.с. ;

максимальна швидкість : до 72 км/г ;

запас ходу : 280 – 320 км ;

маса причепа : 3,5 т ;

маса тягача : 9 т / 8,6 т ;

маса вантажу : 1,5 т ;

довжина : 5,97 м (з котком), 6,14 м (з лебідкою) ;

ширина : 2,2 м ;

висота : 2,3 м (по корпусу), 2,7 м (з тентом) ;

радіус повороту – 7,8 м ;

колія : 1,62 м ;