|
У селах сучасної Малопобиванської сільської ради якихось особливих подій не
пам’ятають. (Найбільше інформації маю про село Пирятинщина, найбільшому на той
час). Як і скрізь, були організовані поліційні відділки та призначені старости
з місцевих жителів. Земля була поділена між дворами, щоб селяни її обробляли, а
урожай забирався окупантами. Також забирали значну частину м’яса, молока, яєць
з домашніх господарств. Часто – останнє. Взимку селяни повинні були чистити від
снігу значний відрізок дороги.
У Пирятинщині періодично перебували німецькі військові частини. Очевидно,
відведені з фронту на відпочинок, або для боротьби з партизанами. До місцевого
населення німці відносилися лояльно. Проживали переважно у хатах селян. Харчувалися
організовано у розгорнутій польовій кухні. Були випадки подарунків дітям
солодощів. За згадками старожилів, були й частини з інших країн (словаки чи
угорці).
Увесь цей час німецькою владою організовувалося вивезення молоді до
Німеччини. Після Перемоги частина молодих людей повернулася додому.
Кінець літа 1943 року запам’ятався канонадою,
що наближалася все ближче. У перші дні вересня фронт підійшов до се-ла. Кілька
днів проводився обстріл. Жителі змушені були копати ями, щоб переховуватися у
них під час обстрілу. Очевидці згадували, що при звільненні діяла бойова
частина реактивної артилерії – гвардійських мінометів „Катюша". Залп проводився
від села Рудка Степова у напрямку Лободино чи Кразнознаменки. У день
звільнення, коли фронт проходив через село, жителі тікали у яри. В урочищі
Джеґманівщина проходив важкий бій. Після нього залишилися десятки полеглих
солдатів. І наших, і німецьких.
| 