Олесь Гончар. Сторінка п’ята :

М а й с т е р   с л о в а

„Прапороносці“ принесли молодому автору впевненість у своїх творчих силах. Трилогія набула величезної популярності. Нею зачитувались мільйони. Підтримуваний увагою і любов’ю читачів, визнанням критиків, Олесь Гончар поринув у напружену творчу роботу. Одна за одною виходять його книги.

Як уже згадувалось, повість „Земля гуде“. Потім – збірка „Новели“, більшість творів якої присвячено подіям війни. Серед них – новела „Завжди солдати“, що з’явилась у 1947 році. Також письменник приїздить до Дніпропетровська, – міста, де творились „Прапороносці“, – і пише новели про трудовий подвиг народу при відбудові зруйнованого війною.

Згодом Олесь Терентійович відвідує південь України – Херсонщину. У 1950 році з’являється книга оповідань „Південь“. Найвідоміше – „Соняшники“.

Рідну йому Полтавщину, Гончар пов’язує з причорноморськими степами в історичному романі „Таврія“, який з’явився у 1952 році. Цей роман про недалеке минуле українського Причорномор’я. Лише 100 років відділяють нас від описаних подій. Тяжке життя гнало полтавчан у таврійські степи. Там, разом з такими ж заробітчанами, наймались вони на роботу до місцевих багатіїв…

1954 року вийшло друком перше зібрання творів письменника у 2 томах. До них ввійшли „Прапороносці“, новели, повісті „Земля гуде“ та „Микита Братусь“, роман „Таврія“.

Через 5 років (1956 р.) після „Таврії“ О.Т. Гончар створив історичний роман „Перекоп“, об’єднавши їх у дилогію. „Перекоп“ – самостійний твір, але на його сторінках продовжують жити персонажі „Таврії“. Події нового роману розгортаються через кілька років після подій, описаних у попередній книзі. Це час революційних подій в Росії та Україні 1917-20 років.

Цього ж року надруковано кіноповість „Партизанська іскра“ та збірку „Чари-комиші“.

Протягом 1957-58 років Гончар працює над творами малого жанру. 1959 року вийшов друком 4-томник „Твори“, що містив „Таврію“, „Перекоп“, „Прапороносці“, фронтові поезії, повісті та новели.

Впродовж 50^-их років Олесь Терентійович багато подорожує. Часто, за кордон : Франція, Греція, Болгарія, Італія. Скрізь він уже знаний письменник.

Роман „Людина і зброя“ вийшов друком 1960 року. За хронологією, події його передують подіям, описаним у „Прапороносцях“. Персонажі цих двох творів різні, але вони поєднані подібними характерами та вчинками : майор Воронцов і батальйонний комісар Лещенко, Хаєцький, Черниш, Сагайда, Брянський та Колосовський, Духнович, Степура, Ясногорська і Мар’яна.

Як уже згадувалось, події роману розгортаються в перші місяці війни. Автор зобразив побачене і пережите у її перші тижні. Перед читачем постають герої-студбатівці. Ті, що могли стати вчителями, журналістами, письменниками, істориками, археологами. У книзі ожили незабутні друзі-студенти, які ще не вміли воювати але в серцях у них клекотіла ненависть до ворога. У романі виступають духовно багаті юнакі і дівчата. Кожен з них – особистість. У „Людині і зброї“ автор показує жахи війни з її розлуками, смертями, руйновищами. Гончар створив яскраві образи мужніх героїв-студентів, своїх однокурсників та бойових побратимів, цвіту українського народу.

Богдан Колосовський – вдумливий і серйозний, має відкриту і щедру душу. Суворі випробування випали на долю, зробили його характер готовим до будь-яких випробувань.

Мирон Духнович – Людина з великої літери. Пішов на самопожертву, підірвавши гранатою склад авіабомб. На самому початку війни полягли мрійник і поет Андрій Степура, ніжний і красивий Славік Лагутін.

На відміну від „Прапороносців“, Олесь Терентійович у новому романі показав і негативні явища, коли не всі командири діяли так, як Брянський чи Самієв, що вчились здобувати перемогу найменшою кров’ю.

Роман „Людина і зброя“ відзначений Шевченківською премією.

Продовженням „Людини і зброї“ можна вважати роман „Циклон“, що вийшов з-під пера майстра слова 1970 року. Проте, автор не ставив за ціль створювати дилогію.

„Циклон“ майстерно скомпонований. Дві сюжетні лінії – два часові плани, – переплітаються і зливаються в одну. Це події війни та події через кілька років потому. На сторінках роману ми знову зустрічаємось з Богданом Колосовським, який пройшов всю війну, всі її пекельні кола. У цьому герої автор знову показав своє воєнне минуле, яке подібне до доль сотень тисяч його однолітків : студбат, полон і жах концтабору на харківській Холодній Горі.

...Холодна гора, колючий дріт і те пекло криваве, смердюче... Душить сморід, спалює спека, а з мурів і колючого дроту чатує одноока кулеметна смерть... Чудом вдалось попасти в колону, яку відправляли на трудову повинність. Важко добувати насущний хліб, та краще буду надриватись на каторжних роботах, ніж торгувати моїм співучим українським словом“. Пощастило зв’язатись з партизанами і втекти.

Для Колосовського, що вижив на війні, тепер немає важливішого і почеснішого завдання, як створити фільм про пережите.

Та не було і для Гончара завдання більш почесного, як створити книги про пройдений на війні шлях.

Також у „Циклоні“ з’являються нові герої – люди, що почали своє життя вже в мирний час. Кінооператор Сергій, який мріяв щоб його камера передавала на екран глядачеві внутрішню незруйнованість людини на війні. Це головна особливість творчості Гончара – зображувати не просто воєнні події, а – людину на війні. І в ім’я людей Сергій кидається у вир природної стихії – циклону, і гине, рятуючи людей. Героїня роману, кіноактриса Ярослава, відчуває свою моральну відповідальність перед пам’яттю мільйонів жертв фашизму, втілюючи образ героїні кінофільму Колосовського.

Олесь Гончар, як майстер романів та новел, поєднав ці два жанри, створивши у 1963 році роман в новелах „Тронка“.

Події роману розгортаються на сторінках 12 новел, у степовому селі. Там живуть славні роботящі люди. Перед читачем постають люди різного віку, професій, характерів : мудрий старий чабан Горпищенко та його син, військовий льотчик ; бульдозерист Брага і капітан далекого плавання Дорошенко ; Ліна Яцуба, яка, всупереч вихованню у сім’ї, цінує прості робочі руки і сама пішла працювати на новобудову ; романтично зобразив автор кохання Віталика Рясного та Тоні.

Гостро поставлені в романі питання війни та миру. Як, майже в кожному, великому чи малому творі, Гончар помістив спогади про минулу війну. Своєрідна назва роману. Тронка – чабанський дзвіночок, звучання рідної землі.

Роман „Тронка“ – гімн життю.

1976 року Олесь Гончар видає свій черговий роман під назвою „Берег любові“. У ньому також згадуються події 2 Світової війни. Але, майже всі герої нового твору, – післявоєнне покоління. „Берег любові“ – роман про молодих трудівників і ветеранів праці. Перед нами знову село в південноукраїнському степу. Юна медичка і поетеса Інна Ягнич повертається після навчання в рідне село на той, оспіваний нею у власній пісні, берег любові. Краса Інни виявляється у світлих і чистих почуттях, в щасті дарувати людям життя і здоров’я своїм розумом та руками.

У своє рідне село повертається і дядько Інни – Андрон Ягнич. У минулому – матрос-фронтовик, а потім – досвідчений моряк учбового вітрильного судна. Цей „вузлов’яз“ десятки років навчав курсантів морехідного ремесла. Моряк-пенсіонер виявився потрібним людям на цьому березі любові. А що може бути важливішим від внутрішнього бажання бути комусь потрібним ?

Олесь Гончар схвильовано розповідає про людей, для яких внутрішньою потребою стали творча робота, потяг до краси, намагання якнайповніше виявити свою здатність мислити і діяти, про людей, багатих внутрішньою енергією, не байдужих до проблем сучасності.