Щоправда, у тому вигляді, якому автомат виготовлявся і застосовувався, його правильно було б зараховувати до класу автоматичних гвинтівок. Причина цього – неприйняття на озброєння сконструйованого Фьодоровим спеціального патрону. Але зброяр мав за мету створити комплекс „патрон-зброя". І створив. За відсутності необхідних набоїв, зброяр без особливих змін пристосував конструкцію автомата для застосування з японським гвинтівковим патроном 6,5×50,5, застосувавши вкладний патронник і спроектував приціл для балістики японських куль.

Роботу над автоматом Фьодоров розпочав несподівано, на початку 1916 року. До цього, кілька років він працював над самозарядною гвинтівкою з стандартним 3-лінійним патроном. Створивши її, зрозумів що потрібно проводити роботи над новими боєприпасами зменшеної потужності. Надмірна енергія патрону 7,62×54 призводить до складнощів у роботі автоматики та її ненадійності. До того ж, для ведення бою піхоті не завжди потрібна енергія 7,62-мм кулі. Напівавтоматична гвинтівка ще проходить випробування а зброяр конструює новий набій і нову автогвинтівку але вже калібру 6,5 мм, відома як зразок 1913 року.

Зайнятість на службі і початок Світової війни призупинили їх випробування. У ході закордонних поїздок, Фьодоров відмічає, що у зарубіжних арміях з’явилися автоматичні гвинтівки і ручні кулемети. Повернувшись з відрядження, зброяр вирішив об’єднати в одну конструкцію зарубіжний досвід і власний задум. У тогочасній Росії системи подібного типу називалися „ружьё-пулемёт" (рушниця-кулемет). Росія прийняла на озброєння рушницю-кулемет Мадсена, справжній ручний кулемет. Ціль, яку ставив перед собою Володимир Григорович, – створити легку автоматичну зброю для піхотинця. Можливо не для кожного, але щоб найменший підрозділ мав на озброєнні таку систему. За короткий час конструктор втілив у метал свій задум. На основі попередніх розробок 7,62-мм і 6,5-мм напівавтоматичних гвинтівок, він створив повністю автоматичний зразок. Пізніше для такої системи – полегшеної у порівнянні з ручними кулеметами, з набоєм зменшеної потужності прийнято термін „автомат". Автором терміну є або сам Фьодоров або його друг і соратник, начальник Офіцерської стрілецької школи Філатов.

Після комісійних випробувань зразок прийнято на озброєння російської армії з назвою „2,5 линейная автоматическая винтовка системы Фёдорова обр. 1916 года". Незважаючи на замовлення військовим відомством ще у 1913 році для напівавтоматичного зразка 200.000 штук набоїв, для випуску дослідної партії рушниці-кулемета патронів не було. Подальший розвиток автомата проходив з японським гвинтівковим патроном 6,5×50,5 Арісака. Володимир Фьодоров спроектував патронник, який вставлявся у патронник виготовлених автоматів для проведення випробувань. Дослідна партія з 8 автоматів 1916 р. та 50 7,62-мм самозарядних гвинтівок 1912р. пройшла полігонні випробовування і фронтові в 10^-му авіазагоні Діючої армії. Великий князь Алєксандр Михайлович, що опікувався повітроплаванням, писав начальнику ГАУ : „…ружьё-пулемёт генерала Фёдорова дало прекрасные результаты… Прошу наряда на 100 таких ружей". Артком ГАУ визначав що крім авіації, автомати Фьодорова можна застосовувати на бронеавтомобілях, мотоциклах, для кінних команд, позиційної оборони та піхоти. Було прийняте рішення на замовлення випуску рушниць-кулеметів Сестрорецьким заводом. Спочатку виробництво велося ручним способом. Даних про їх кількість немає. 1 грудня 1916 року спеціальна рота, озброєна самозарядними гвинтівками і автоматами Фьодорова, пістолетами „Маузер", біноклями і оптичними прицілами, пристроями для ведення вогню з укриттів, переносними захисними щитами та іншими новинками, у складі 189 стрілецького полку відправлена на Румунський фронт. Сестрорецький завод так і не зміг налагодити випуск автоматів. Проте у майстернях Офіцерської школи виготовляли деталі для ручного збирання зразків. Невдовзі розвиток автомата було продовжено вже більшовиками. Фьодорова було призначено головним інженером Ковровського кулеметного заводу, який насправді тільки будувався. Дізнавшись про автомат, керівництво РСЧА наказало виготовляти на заводі не кулемети Мадсена, а рушниці-кулемети. Спочатку випуск проводився вручну і перші партії відправлялися на фронти Громадянської війни, де знову зарекомендували себе з кращого боку. Зрозуміло, автомат мав недоліки, про які говорив і сам автор. Потребував кращого догляду ніж гвинтівка Мосіна. До того ж, виготовлення проводилося непрофесійно. З добудовою заводу, вдалося налагодити серійний випуск. Автомат Фьодорова виготовлявся до жовтня 1925 року. Бо роком раніше керівництвом країни прийнято рішення про залишенні на озброєнні зброї тільки з набоєм 7,62×54R (крім короткоствольних). Незважаючи на те, що під керівництвом Фьодорова у 1921-24 роках автомат пройшов модернізацію і на його базі створено ціле сімейство кулеметів : піхотних, авіаційних, танкових. Автомати були вилучені з військ і заскладовані. Тільки Московська Пролетарська дивізія мала їх на озброєнні до 1928 року. Під час серійного випуску Ковровський завод виготовив 3200 штук автоматів.

Від першої виготовленої у 1916 році партії, автомат Фьодорова – на фронті. Спочатку – Першої світової, під час громадянської – у Карелії, на Кавказі. На початку 1920^-их – у конфліктах з „білофінами". Дивує цифра кількості випущених екземплярів. Офіційно, Ковровським збройним заводом випущено 3200 штук. Якщо це тільки серійні екземпляри, то можна погодитися. Невідомо, скільки могли виготовити вручну умільці Сестрорецького і Ковровського заводів. Також, про застосування. Цікаво, яка доля автоматів, що першими потрапили на фронт у 1916 році ? Чи потрапляли автомати як трофеї до інших армій. Наприклад, фінської, яка майже повністю була озброєна гвинтівками Мосіна і патрони „Арісака" були не рідкістю. Є дата офіційного зняття автомата з озброєння. Чому Московська… дивізія їх не здавала до 1928 року ? Зустрічається фото розвідника з автоматом Фьодорова датоване 1930 роком. Відомо про застосування їх під час „фінської" війни. А далі ? Невже знову здали на склади, коли гостро не вистачало автоматичної зброї. Чи застосовувався автомат військами Карельського і Ленінградського фронтів у 1941-45рр. У статті „Первый в мире автомат" сайту „Русскій порталЪ" є цікавий малюнок. Мені його історія невідома : чи змальовано з фото, чи фантазія художника. Але чітко видно автомат Фьодорова на грудях бійця РСЧА у погонах. Тобто, не раніше 1943 року. І ще одна цікава деталь. При описі автомата зазвичай посилаються на роботу „Сверчков И. Автомат Федорова" 1923 року. Але є й інша – „Описание автомата системы Федорова" видана у 1931 році Артилерійським управлінням РСЧА накладом 3.000 екземплярів. Питання – для чого видавати детальний опис зброї на 50 сторінках з описом будови, роботи механізмів, детальними рекомендаціями з обслуговування автомата при збереженні, у поході та інших ситуаціях, тиражем майже рівним кількості зброї та ще й через 5 років після зняття з озброєння ? Також невідомо яка кількість автоматів була виготовлена після модернізації 1923 року.

2,5-лінійний автомат системи Фьодорова має гвинтівкову конструктивну схему.

Патрон – 6,5×50,5 Arisaka.

Принцип роботи автоматики – КВС. Замикання стволу здійснюється зчепленням двох бойових личинок (1) з виступами на затворі (2). Личинки встановлені зліва і справа патронника зовні, опускаються і піднімаються при взаємодії з боковими виступами ствольної коробки. Личинки мають виступи спереду на внутрішніх сторонах для входження в гнізда казенної частини стволу (5), виступи ззаду вгорі для зчеплення з затвором, виступи спереду внизу для затримки під час відходу, виступи ззаду внизу для опускання личинок за бокові виступи (4) ствольної коробки (3) для роз’єднання з затвором і затримки після приходу системи ствол-затвор у переднє положення. Під час пострілу сила відбою відкидає назад затвор і зчеплений з ним ствол. Вони рухаються по пазах ствольної коробки. Пройшовши необхідну відстань, з допомогою прискорювача, проходить роз’єднання стволу та затвору. Нижні передні частини личинок впираються у виступ ствольної коробки, а нижні задні опускаються вниз, минаючи бокові виступи коробки, щоб верхні виступи личинок вийшли із зчеплення з виступами затвору. Після цього ствол зупиняється, а затвор продовжує рух стискаючи повертальну (затворну) пружину. Ствол під час відходу стискає свою пружину, встановлену між переднім зрізом ствольної коробки і спеціальною опорою на стволі. Затвор екстрагує гільзу, відводить назад курок, який стискає бойову пружину. Після відходу в крайню точку, затвор під дією затворної пружини повертається вперед, заганяючи наступний патрон з магазину в патронник. При підході вперед виступи затвору зчіплюються з бойовими личинками. Ствол із затвором під дією ствольної пружини стають у крайню передню точку, вмикається автоспуск. Якщо перевідник у положенні „черга" і спусковий гачок натиснутий – проходить наступний постріл. Якщо перевідник у положенні одинарного вогню – необхідно спусковий гачок відпустити і знову натиснути для наступного пострілу. Перше зведення затвору проводиться вручну за допомогою ручки затвору, встановленої з правого боку.

Ударно-спусковий механізм курковий, встановлений у ствольній коробці. Постріл проводиться ударом курка по ударнику, встановленому у затворі. Вибір одинарного або автоматичного режимів проводиться перевідником, важіль якого виведено у спускову скобу. Автомати зразка 1916р. мали знімний важіль перевідника, який видавався стрільцю після опанування ним стрільби одинарним режимом. Автомати після модернізації 1923 року оснащувалися постійним перевідником. Вести вогонь чергами рекомендувалося по 3-5 пострілів. Важіль ручного запобіжника також знаходиться у спусковій скобі. Зразки мають автоматичний запобіжник, виконаний як автоспуск : вимикається тільки при замкненні патронника.

Ствольна коробка має складну форму. Зверху закривається напівкришкою, у якій встановлений повертальний механізм. До тильної частини кришки приєднано шток, який служить направляючим для пружини і затвору.

Знизу виріз ложі закрито спусковою рамою на якій прикріплені спускова скоба, основа магазину з важелем зміни, важелі перевідника і запобіжника.

Ствол також має складну конфігурацію, особливо у казенній частині. Разом з коробкою ствол вкладається у вкорочене ложе. Невелика частина стволу є відкритою. Для охолодження ствол має поздовжні ребра на значній його довжині. У місці виходу стволу з ложе є шліци для руху під час відбою. Канал стволу має 4 правосторонніх нарізи.

Боєживлення проводиться з відчіпних магазинів з шаховим розташуванням набоїв. Перші магазини були проблемними. Після 1923 року недоліки усунуто. Крім того, затвор отримав направляючі для заряджання з обойми зверху, а механізм – затворну затримку, яка вмикається після відстрілу останнього набою. Важіль заміни магазину знаходиться перед ним. Маса магазину з набоями – 800 грамів, пустого – 400г. переносилися у шкіряних підсумках.

Прицільні пристосування встановлено на стволі. Мушка може пересуватися для пристрілювання. Основа прицілу встановлена на муфті, надітій на ствол. Прицільна планка секторна.

Ложе вкорочене, виготовлялося з березової деревини. Шийка прикладу напівпістолетна. Ложе продовжується металевою накладкою з масивним наконечником. Внутрішня поверхня наконечника має шліци для опори стволу та його руху. Зовні він має пристрої для приєднання сошки і багнета. Зверху ствол від основи прицілу до наконечника закритий металевою накладкою з вентиляційними отворами. Допоміжна ручка має наскрізний отвір з гайкою внизу для приєднання до ложе болтом. Сошка застосовувалася рідко.

Багнет виготовлявся спеціально. Мав гарду з отвором для надівання на ствол і пристрій для приєднання до наконечника ложе.

Антабки на різних фото автоматів розміщені по-різному.

Шомпол вставлявся у ложе і накладку. До пристосувань входили мастильниця з щіточкою, виколотка, протирка, викрутка.

ТТД  Автомат Фёдорова 1916/23 :

довжина стволу : 520мм ;

початкова швидкість кулі : 660м/с (з оригінальним набоєм – 850м/с) ;

прицільна дальність : 2100м ;

місткість магазинів : 25 ;

темп стрільби : 600 постр./хв.;

бойова швидкострільність : 25 / 100 постр./хв.;

маса : 5,2кг ;