З покоління до покоління в нашому краї передаються у спадок народні обряди та звичаї. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув традиції своїх предків, свого народу, карається  Богом і людьми. Ми повинні знати і шанувати свою історію, народні звичаї, адже це наше духовне багатство.

Коли до Нового року та Різдвяних свят залишається ще кілька днів і тижнів, до дітей вже приходить радісний день Святого Миколая-Чудотворця. За давньою українською легендою, святі апостоли Петро з Павлом бережуть ключі від світу. Петро замикає тепло, а як наступає грудень, гукає  Миколая : ,,Брате, пусти зиму!". Миколай, перебравши ключі, починає сіяти снігом. Настає зима.

Святого недарма звуть Чудотворцем! Споконвіку любила і шанувала Україна  Миколая, який приносив у дім селянина родинну радість, душевний спокій. А ще захищає бідних і знедолених та маленьких дітей. У кожній оселі була ікона Миколи-Чудотворця.

Один з найулюбленіших у народі святих, за переказами, не сидить на небі біля  Бога, а весь час допомагає людям на землі : рятує то потопельників на морі, то нещасних від пожежі, розбиває кайдани на козаках, що потрапили у турецьку неволю, а то й допомагає чоловікові витягнути воза з багнюки.

Він охороняє людей і від стихійного лиха, особливо на воді. Рибалки, виходячи в море, беруть із собою як оберіг образ святого. У старій свиті, підперезаний мотузком, у брудних чоботях, цей найпростіший і найдобріший Святий постійно в турботах про своїх підопічних, тому й звертаємось ми до нього в найскрутніших ситуаціях.

Чи не найбільше люблять святого Миколая діти. Вони уявляють його добрим і веселим дідусем, який знає все про кожну дитину, знає хто як поводив себе цілий рік, хто був слухняним, а хто бешкетував чи погано вчився. Але кожна дитина у миколаївську ніч мріє побачити під своєю подушкою чи в чобітку подарунок – так званий  ,,миколайчик".