1917-1918 роки були надзвичайно важкими для українського народу. Йшла Перша Світова війна. Територія України була роздерта між ворогуючими державами і її сини змушені були воювати один проти одного у військах Росії та Австро-Угорщини. Зречення російським царизмом престолу послужило утворенню Української Народної Республіки. Та у жовтні 1917 до влади у Росії прийшли більшовики, які не полишили принципів великоруського державного шовінізму. 17 грудня 1917 року уряд УНР отримав ультиматум підписаний головою Раднаркому Росії В. Леніним : ,,Центральна Рада змушує нас об’явити їй війну, і це ми вчинимо без вагання". На роздуми давалось 48 годин.

7 січня 1918 року Радянський уряд Росії почав війну. Через кордон у напрямку  Чернігівщини на Україну посунули більшовицькі війська. Молода українська держава не мала свого війська. До оборони стала передова молодь. Київські студенти і гімназисти організували Курінь Січових стрільців, який складався з студентів Українського народного університету, студентів університету  Святого Володимира, учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Всього, близько шестисот юнаків та дещо старших командирів. Курінь пройшов лише 7-денну підготовку.

Вночі 28 січня загін потягом виїхав по залізничній лінії Київ-Москва до міста Бахмач. Тут, біля станції  Крути 29 січня відбувся бій. Перевага була більше ніж 10-кратною. Та молоді добровольці відкрили рушнично-кулеметний вогонь. Загарбники мали значні втрати. Атаки противника чергувались з відступами. Патріотична юнь витримала цілоденний бій, втративши багатьох, не відступивши. В останні хвилини бою вони кинулись назустріч ворогу в багнетну атаку і були нещадно знищені. ,,…Московські багнети безжально кололи груди юнаків, їхні голови розбивали прикладами рушниць…" – згадував очевидець.

Ввечері одна з груп у темряві втратила орієнтири і вийшла на станцію Крути, вже зайняту ворогом. 32 юнаки потрапили в полон. Цілу ніч їх катували, а ранком вивели на розстріл. Рушничні постріли заглушили заспіваний гімн ,,Ще не вмерла Україна".

Всього в бою на станції Крути загинуло близько 300 юнаків. Вороги заборонили селянам похоронити тіла хлопців за християнським обрядом.

Ми упали в сніги.

Наші очі викльовують круки.

А нащадків навчать,

як тим крукам співати хвали.

Україно, прости, –

простягаємо зранені руки,

Україно, прости,

що від ката тебе не спасли !..

…Пом’яніть нас усіх.

Ми ввійдемо в Божу оселю.

Ми за вас Його будемо

денно і нощно молить…

…Ми упали в сніги…

Пом’яніть нас усіх…

Після вигнання російських загарбників з Києва почалися розшуки загиблих вояків. 19 березня 1918 року їх було поховано в Києві над Дніпром на Аскольдовій могилі. Тисячі сердець присутніх озвалися болем при словах Михайла Грушевського : ,,Стримайте ваші сльози ! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і вона збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні. Славна смерть за Україну".