Гадяцький район створений шляхом перетворення адміністративної одиниці, що діяла в часи Російської імперії та перші роки радянської влади. Історія нашого краю багата на історичні та культурні події. У тому числі й події адміністративного плану. Також з історією Гадяччини пов’язані долі багатьох видатних людей, що є значущою культурно-історичною спадщиною світового рівня. Гадяч був адміністративним центром полку, повіту та гетьманським містом. Одним з чотирьох за часів гетьманщини.
Історія міста та сіл району сягає в глибину віків. Археологічні матеріали, знайдені на території району, датуються палеолітом. Є багато свідчень про скіфське минуле, давньослов’янське та більш ближні часи.
1634 року місто здобуло „Магдебурзьке право“.
Щодо адміністративного центру – то історичні джерела вказують на утворення Гадяцького полку, як адміністративної і військової одиниці у 17 столітті. Першими, історично відомими полковниками були Ярема Хмеленко та Кіндрат Бурляй (Бурлій). У 1649 році територія полку приписана до Полтавського полку, бо місто стало гетьманською маєтністю і центром Гадяцького староства до 1662 року. Тоді територія ввійшла до Зіньківського полку, який згодом перетворений на Гадяцький.
1663 року Гадяч став столицею Лівобережної Гетьманщини (до 1668 р.) і резиденцією гетьмана Івана Брюховецького. Тоді ж у Гадячі побудовано фортецю, скориставшись природним захистом річок, ярами та узвишшями. Фортеця була дерев’яною з земляними валами. Крім цивільних, адміністративних, військових будівель, на території фортеці знаходилися шпиталі, школа (можливо, полкова) та замок Брюховецького. На жаль донині збереглася тільки частина дерев’яного укріплення фортеці. Це ж стосується і підземних ходів, що відомі з давнішніх часів. За деякими джерелами, у часи гетьманщини гадяцьке підземелля розвинулося. Були побудовані ходи, що зв’язували замок з іншими будівлями. У наш час проводиться робота з встановлення розташування ходів. Але відновлення їх, мабуть, неможливе через давність та забудову сучасного міста.
Полковим центром Гадяч був до 1781 року. Територія полку ввійшла до Чернігівського намісництва як Гадяцький повіт. Через 10 років повіт приєднано до Київського намісництва. За новою територіальною реформою, у 1796 році Гадяцький повіт став адміністративною одиницею Малоросійської губернії.
З 27 лютого 1802 року Гадяцький повіт у складі Полтавської губернії.
Історичні події не обходили Гадяччини жодним чином. Гадяцький полк був учасником бойових походів під час Визвольної війни 1648-54 років. Поблизу Гадяча 16 вересня 1658 року гетьманом України Іваном Виговським та польським урядом підписано Гадяцький договір.
Землями Гадяцького повіту прокотилися і події Північної війни 1700-21рр. З самого початку війни у ній приймали участь козацькі полки. У тому числі й воїни з Гадяцького. До місця проведення Полтавської баталії тут рухалися обидва війська. В історії залишилася подія з назвою „Оборона Веприка".
Протягом 19 сторіччя наш край був виробником промислової і, зрозуміло, сільськогосподарської продукції. Відоме виробництво селітри, скла, цукру, товарів народного вжитку, продукції сільського господарства.
Територія Гадяччини постійно змінювалася, як у козацькі часи, так і в 20 столітті. До неї входили землі сучасних Зіньківського, Миргородського, Липоводолинського, Роменського, Котелевського районів.
100 літ тому. Гадяч з боку Псла
Початок 20 століття відзначений бурхливими повстаннями, бунтами, революційними подіями, Першою Світовою та громадянськими війнами і сутичками. По їх завершенню Радянська влада провела адміністративно-територіальну реформу. Яка, щоправда, ще кілька разів змінювала межу району, адміністративну приналежність (також Сумська і Харківська області), поділ його на кілька, об’єднання, відмежування. Це тривало до 60-их років. Звідтоді територія Гадяцького району існує у сучасних межах. Отже, 7 березня 1923 року утворено Гадяцький район.
Двадцяті, а особливо тридцяті роки були для гадячан важким випробуванням. Як і скрізь на Україні, гадяцька земля пройшла через індустріалізацію і трагічну колективізацію та репресії, втративши цвіт нації.
 Перша "нагорода" від радянської влади
Пройшло кілька років і нова хмара насунула на Гадяччину. Війна. Тисячі кращих синів і дочок, захищали Батьківщину. Повернулися далеко не всі. На долю тих що повернулися – тяжка праця з відбудови зруйнованого війною, ручна робота у сільському господарстві.
Не одне десятиліття минуло до тих часів, коли Гадяч та довколишні села засіяли новобудовами, електросвітлом у них, новими школами, дитсадками, лікарнями. З’явилися нові заводи, механізація сільського господарства, нові види промисловості. Найбільший розвиток був у середині 1980 років. Ці роки також мають свої „чорні" відмітини – війни у Афганістані та інших країнах, Чорнобильське лихо. 8 життів віддано на „афганській" війні, значно більше забрав Чорнобиль.
Від початку „перебудови" Гадяцький район має такі ж негаразди, як і вся Україна. Роки, з часу отримання Україною Незалежності, також мають свої негативи.
А останні чотири - ще одне випробування. Війною.
Та все ж, віриться, що наш народ переможе, знайде взаємопорозуміння, відродить духовність, подолає труднощі та запанує „у своїй сторонці".
Гадяцький район знаходиться у північно-східній частині Полтавської області, де межує з Липоводолинським, Лебединським та Охтирським районами Сумської області. Інші межі – із Зіньківським, Миргородським та Лохвицьким районами Полтавщини. Площа району становить 159525 гектарів або майже 1,6 тисяч км2. Адміністративний поділ – 27 сільських рад і Гадяцька міська. Найбільші села : Лютенька, Веприк, Сари, Петрівка-Роменська, Рашівка. Найбільші ріки, які протікають територією району – Псел, Хорол, Грунь ; також Веприк, Лютенька. Гадяч стоїть біля впадання ріки Грунь у Псел. На території міста знаходиться залізнична станція Гадяч, на території району – станція Венеславівка. Сама залізниця побудована 1895 року і сполучає Гадяч з Лохвицею. У Гадячі сполучаються автомобільні дороги з Пирятина, Миргорода, Полтави, Харкова, Ромнів, Лебедина.
Гадяцький район багатий на корисні копалини. Найбільше – поклади газу, який видобувають у кількох родовищах.
У гадяцькому районі професійно-освітні послуги надають 2 ліцеї аграрного спрямування : Гадяцький і Веприцький і Гадяцька сільськогосподарська школа. Та найбільш славетне – Гадяцьке державне училище культури імені І.П. Котляревського.
У Гадячі діє філіал інституту бджільництва ім. П. Прокоповича Української дослідної станції бджільництва.
Гадяцький район має значну історико-культурну спадщину. Перш за все – це батьківщина родини Драгоманових : Михайла Петровича Драгоманова, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (Олена Пчілка). На гадяцькій землі творила Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка).
У Гадячі навчався і працював письменник Панас Мирний. Гадяцький район відвідували Т. Шевченко, М. Гоголь, А. Чехов.
Літературною пам’яткою є „Літопис…", гадяцького полковника Григорія Грабянки про часи Визвольної війни середини 17 століття.
Лютенька дала світові одного з розробників бойових ракет 19 століття. Нащадок запорозьких гармашів, артилерійський генерал російської імперії Засядько Олександр Дмитрович продовжив справу запорожців і російська армія застосовувала цей вид зброї під час воєн першої половини 19 сторіччя.
Село Веприк відоме село з історії Полтавської битви. У Веприку народився основоположник вітчизняного наукового акушерства і педіатрії Нестор Амбодик-Максимович (1744-1812рр.). Прославив його також видатний конструктор минулого століття генерал-лейтенант інженерно-технічної служби Духов Микола Леонідович тричі, Герой Соціалістичної Праці. Більш відомий як конструктор танків. Але його внесок у створення ракетно-ядерного щита СРСР неоціненний.
Місто Гадяч є центром паломництва людей, що сповідують хасидизм. Адже тут знаходиться усипальниця одного із засновників руху – Раби Шнеур-Залмана бар-Баруха.
Гадяччина також дала світу художників, літераторів, людей інших творчих професій, військових, інженерів. А ще – сотні тисяч звичайних трударів на заводах, фабриках і ланах.
| 
