Гетьман Іван Виговський

Гадяч – одна з гетьманських столиць в період розквіту козацьких часів. Тут, 16 вересня 1658 року була підписана міждержавна угода, що отримала в історії назву „Гадяцький договір" або „Гадяцькі статті". Ця подія пов’язана і з іншою, викликаною саме підписанням договору. Це – переможна битва під Конотопом українського війська під керівництвом Гетьмана Івана Виговського. Тому, постать Івана Остаповича невід’ємна від цих подій.

Івана Виговського справедливо вважають найбільш наближеною людиною до гетьмана Богдана Хмельницького. Дев’ять років поспіль обіймав він посаду генерального писаря при гетьмані.

Майбутній гетьман народився у селі Вигові на Овруччині у сучасній Київській області. Його родина славилась серед козаків і тамтешнього люду.

Освіту Іван здобував у Києво-Могилянській колегії. Після закінчення якої керував справами земського Луцького суду. А потім – служив писарем при польському комісарі, що замість гетьмана правив Україною, секретарем канцелярії польської адміністрації у Києві. Там він познайомився з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким.

З початком Визвольної війни Виговський служить у польському війську але потрапляє в полон до татарів, звідки його викупив Хмельницький. Іван пов’язує свою долю з повсталим народом і козацтвом, прийнявши призначення генерального писаря.

У серпні 1657 року на козацькій раді у Чигирині, прихильники Виговського домоглися проголошення його наказним гетьманом. А в жовтні того ж року на Корсунській раді Виговського затвердили гетьманом остаточно.

Ставши гетьманом, Іван Остапович продовжив зовнішньо-політичний курс Хмельницького, спрямований на зміцнення української держави. Він уявляв Україну як самовладну державу, нікому не підпорядковану, яка б жила у мирі та злагоді з усіма сусідами. Для цього гетьман почав налагоджувати дипломатичні відносини зі Швецією, Польщею, Кримом. Така політика не подобалась Москві, цар якої намагався обмежити автономію України.

1658 року під Гадячем знову збирається рада, на якій були укладені угоди, що мали бути затверджені польським сеймом. За цим договором на території України утворювалось Велике князівство Руське, що охоплювало Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства, і входило у військово-політичну та економічну спілку з Польським королівством і Великим князівством Литовським. Тобто, передбачалось створення федеративної держави під верховною владою короля, у виборах якого мали брати участь на однакових засадах усі три народи.

Державний устрій Великого князівства Руського мав бути таким, як у Литовській державі. Гетьмана обирали всі три стани : козаки, шляхта й духовенство, він затверджувався королем і здійснював виконавчу владу, очолював Військо Запорозьке. Запроваджувались посади канцлера (прем’єра) і міністрів. Вища законодавча влада належала Національним зборам на чолі з маршалком (спікером) ; судова – Вищому судовому трибуналу.  Для припинення практики утисків, усі державні посади на територіях воєводств і входили в юрисдикцію гетьмана, мали належати православним.

Українська держава отримувала власну фінансову систему, право карбування монети та проведення самостійної внутрішньої політики.

Головним автором тексту угоди історики вважають Юрія Немирича, що був правою рукою Виговського. Немирич – український шляхтич, що здобув освіту в університетах Амстердама, Оксфорда, Кембриджа, Сорбони.

У цей час, за попереднім договором Б.Хмельницького з Москвою, російські війська ставали на території нашої держави гарнізонами на чолі з Московськими воєводами. За допомогою яких російська влада розраховувала ліквідувати автономію та об’єднати Росію з Україною. Це викликало велике невдоволення українського народу. Виговський видає універсали, де закликає народ вигнати воєвод з України. Гетьман сподівався на підтримку Польщі, хоч розумів, що Польща ніколи не відмовлялась від своїх зазіхань на Україну.

А тим часом у 1659 році під Конотопом відбулась битва, де військо під проводом Івана Виговського вщент розбило російську армію. Після такої поразки московські воєводи самі втекли до Путивля.