25 років тому, 24 серпня 1991 року, Україна здобула Незалежність. Не в боях, під мирним небом. Хоч здавалося, що цього не уникнути. Події останніх днів існування Союзу РСР у тому серпні могли спровокувати будь-що.

Уже кілька років тривали військові конфлікти у багатьох республіках Союзу. Перебудова, що привела до економічного занепаду, Чорнобиль, землетруси, аварії. ГКЧП / ДКНП. Остання спроба старої влади повернутися до будівництва комунізму. Криваві події в Москві.

У ці дні керівництво Верховної Ради УРСР, депутати приймають рішення, яке 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі підтвердив народ України.

З тих днів ми можемо називати себе українцями, як поляки, американці, росіяни, французи, німці та представники всіх держав світу.

З тих днів ми можемо називати себе українцями, як поляки, американці, росіяни, французи, німці та представники всіх держав світу.

З націями колишнього Радянського Союзу нас об’єднує спільна історія : 50 років, 100, 300 і більше. Історія різна : добра, гірка, світла. В залежності від того, яке керівництво було у наших ближніх і дальніх сусідів.

22 роки ми намагалися будувати нашу державу, покращувати добробут і не хотіли входити у НАТО та інші політичні структури.

Але весь час були під пильним оком „великого сусіда і брата“. Весь час його рука прагла навертати нас у те русло, що було потрібне не стільки народу Росії, як його керівникам.

Як тільки Україна намагалася вступити в якісь економічні чи торгівельні структури, так неодмінно створювалися перепони. Знову затягували нас у ті чи інші пострадянські, СНД-евські, а точніше, потрібні Росії структури. Або й зовсім не потрібні. Лише щоб Україна не відбивалася від (уже меншої половини) колишніх єдинодержавників. Закривали „трубу“ або піднімали ціну, знаходили причини на заборону ввезення української продукції.

У 2013 році Україна заявила про вступ до сучасної спільноти – Європейського Союзу. Що почалося ? Бачить увесь світ. Ще у листопаді почалася Революція Гідності. Не можна назвати це протистояння як протистояння з українською владою. Влада була промосковська (куди й втекла). Так уже сталося, і вина за це у кожного свідомого українця.

Але Незалежність України поза загрозою. Український народ боронить себе тепер. Через чверть віку. Не минула нас гірка чаша війни за Незалежність, справжньої війни. Після Перемоги усе стане на свої місця. І як би її не назвали, – війна з Росією, українсько-російською чи війною за Незалежність, – ми повинні пам’ятати своїх героїв. Тих хто беззбройний поліг на Майдані, Хрещатику і на Грушевського, і тих хто із зброєю боронить свій край від іноземного ворога та обдурених ним найманців.