Унифицированный запал ручных гранат модернизированный

С Р С Р

Перед початком 2 Світової війни піхота РСЧА мала на озброєнні оборонну гранату Ф-1 та універсальну РГД-33, які намагалися модернізувати. Ф-1 за своїм призначенням та властивостями була і залишилася до 21 століття однією з кращих. Недоліком її у той час був запал системи Ковєшнікова. РГД-33 також не з гірших. Але у оборонному варіанті вона повторювала Ф-1, із низькою технологічністю, і мала великі габарити. Потрібна була наступальна граната, порівняно невеликої маси і без ручки. На рубежі 1930-40 років з’явилося кілька зразків, що залишилися або експериментальними, або випускалися невеликою серією. Однією з причин було відсутність надійного і простого запалу. Лише у 1942 році на озброєння поступила РГ-42. На той час було створено запал УЗРГ, що призначався спочатку для заміни запалу Ковєшнікова у гранатах Ф-1. Під УЗРГ і було спроектовано наступальну РГ-42. Під час війни 1941-45 років УЗРГ споряджалися і гранати, виготовлені з корпусів 50-мм мін.

Звідси і його назва – „уніфікований запал ручних гранат“. Сконструювали його Є.М. Віцені та А.А. Бєдняков.

У 1954 році на озброєння прийнято нову наступальну гранату РГД-5. Вона створювалася для застосування із запалом УЗРГ. Але в той же час запал було модернізовано і він отримав назву УЗРГМ. Він став єдиним (уніфікованим) для осколкових гранат у ЗС СРСР : Ф-1, РГ-42 та РГД-5 і залишається ним до цього часу. Пізніше запал було ще раз модернізовано. Його позначення – УЗРГМ-2. Різниця була у заміні уповільнюючої речовини на більш досконалу.

Усі запали УЗРГ мали однакову будову, принцип дії та спосіб поводження. Розглянемо на прикладі УЗРГМ, як найбільш масового.

Запал УЗРГМ складається з таких основних вузлів : ударно-запобіжного, запального та з’єднувальної втулки.

• Ударно-запобіжний механізм розміщено в тонкому металевому трубчастому корпусі. Зверху трубка корпусу має надрізи, завдяки яким утворені пластинки зігнуто до середини і закривають отвір. Вгорі збоку зроблено віконце для входження запобіжного важеля. У корпусі розміщені ударник, бойова пружина, опорна шайба, напрямна шайба. Через наскрізні отвори у корпусі проходить запобіжна чека з приєднаним кільцем. Ударник виготовлено у формі стержня із загостренням внизу (бойком) для розбивання капсуля. Вгорі ударника виконана проточка для закріплення важеля. Запобіжний важіль на кінці має U-подібну вилку для закріплення на проточці ударника і завдяки цьому він утримується у верхньому положенні.

Опорна шайба служить для направлення ударника під час його руху. Напрямна шайба має таку ж функцію але рухається по корпусу разом з ударником.

Бойова пружина надягнута на ударник і розміщена між шайбами у стисненому стані. Просуванню вниз шайби під дією пружини заважає запобіжна чека. Вона також проходить крізь отвори у важелі і притискає його до корпусу запалу.

• З’єднувальна втулка товстостінна, надіта на корпус ударно-запобіжного механізму. Зовні втулка має різьбу для вгвинчування в корпус гранат, а внизу зсередини – для встановлення корпусу запального механізму.

• Запально-дистанційний механізм складається з : корпусу уповільнювача і розміщених в ньому сповільнюючої речовини та капсуля-ініціатора ; стакана з капсулем-детонатором. Корпус уповільнювача товстостінний і вгорі має різьбу для вгвинчування у з’єднувальну втулку. Стакан детонатора тонкостінний і обтискається до корпусу уповільнювача.

Для приведення гранати в бойове положення потрібно вгвинтити у неї запал. Для метання, потрібно взяти гранату в руку так, щоб запобіжний важіль був притисненим до її корпусу. Потім розігнути вусики чеки і витягти її за кільце. Тепер ударник утримується лише важелем.

З притисненим важелем граната може залишатися в руці будь-який час. Якщо необхідність у метанні зникла, потрібно обережно вставити чеку на місце і переконатися у правильних діях. Потім, краще всього, вигвинтити запал з гранати.

Після того як зробили кидок гранати бойова пружина розпрямляється і рухає ударник вздовж корпусу в напрямі капсуля-ініціатора. Важіль змушений підніматися вгору допоки його вилкоподібний кінчик не вийде із зачеплення з стержнем. Потім важіль відпадає. Бойок ударника в цей час досягне капсуля і вдарить по ньому.

Уповільнювач передасть вогонь на капсуль-детонатор і він здетонує основний заряд гранати. Час горіння уповільнювача запалу УЗРГМ становить 3,2 – 4,2 с. В інших деякі відмінності : для УЗРГ показник більш розтягнутий у часі, для УЗРГМ-2 – більш точний.

Запали пакували у жерстяні коробки по 10 одиниць в кожній. Потім коробки вкладалися у ящики з гранатами. Як правило, по 2 коробки на ящик. Гранати Ф-1, РГД-5 в СРСР зберігалися в ящиках по 20 штук кожен.