Гранатный запал системы Ковешникова

С Р С Р

Після завершення Громадянської війни 1917-1920 років Збройні Сили СРСР отримали великі запаси різного озброєння. Серед них – ручні гранати різних систем і виробництва різних країн. Потрібно було весь цей спадок привести до ладу і створити ефективну систему гранат різного призначення Якщо кращий зразок наступальної гранати (РГ-14) виявився вітчизняної розробки, то для прийняття на озброєння оборонної потрібно було провести порівняльний відбір зарубіжних. Зупинилися на гранаті F-1 французької розробки і виробництва. Їх запас налічував близько 1.000.000 штук. Але запали не задовольняли вимог.

На основі французького запалу інженер Ф. Ковєшніков створив радянський. На озброєння його прийнято у 1928 році.

Запал системи Ковєшнікова застосовувався у гранаті Ф-1 та гранаті, що виготовлялася з корпусів 50-мм артилерійських мін.

Запал Ковєшнікова має такі вузли і механізми.

• Корпус, що служить для розміщення деталей ударного механізму, приєднання до нього інших частин запалу та встановлення всього запалу у корпус гранати ; корпус запалу виготовлено у формі трубки ; нижня частина більшого діаметру і має зовнішню різьбу для вгвинчування в корпус гранати та внутрішню для приєднання трубки детонатора ; зверху корпус запалу закривається ковпачком ; у корпусі розміщені ударник, бойова пружина, запобіжна кулька, пружина ковпачка ; в стінках впоперек зроблено отвори для проходження чеки і ще один для викидання запобіжної кульки.

• Запобіжний механізм складається з ковпачка і приєднаного до нього важеля, запобіжної чеки з кільцем і кульки, встановленої в корпусі запалу ; механізм служить для утримання ударного механізму в запобіжному положенні, а потім – для приведення його в бойову дію.

• Запально-дистанційний вузол служить для ініціювання основного заряду ВР гранати через часовий проміжок, необхідний для польоту гранати до цілі ; вузол складається із закритої знизу трубки, капсуля-ініціатора, уповільнювача та детонатора ; трубка вкручується у корпус запалу ; капсуль розміщено у верхній частині навпроти жала ударника, а уповільнююча речовина та детонатор під капсулем.

У транспортному положенні бойова пружина і пружина запобіжного ковпачка знаходяться в стисненому стані. Ударник та ковпачок утримуються запобіжною чекою, яка проходить наскрізь через отвори у ковпачку, корпусі запалу і основі ударника. Також ударник зафіксовано запобіжною кулькою, яка розміщена в отворі корпусу запалу входячи у виточку основи ударника. Зовні кулька притиснена ковпачком.

Перед метанням гранату тримають в руці, притиснувши важіль. Витягнувши запобіжну чеку проводять метання. Тепер ударник утримується тільки запобіжною кулькою. Після відпускання гранати з руки пружина ковпачка відкидає його вгору і кулька звільняється. Одночасно бойова пружина тисне на ударник, який виштовхує кульку назовні. Бойова пружина з повною силою посилає ударник і його жало розбиває капсуль-ініціатор.

Проводиться запалювання уповільнюючої речовини. А після її вигорання ініціюється вибух детонатора та заряду ВР в корпусі гранати. Час спрацювання від моменту відпускання гранати з руки до вибуху становить близько 6 секунд.

Запали, що виготовлялися під час війни мали часткові відмінності у конструкції та металах з яких виготовлялися, в залежності від виробників.

Запал Ковєшнікова виготовлявся до 1942 року, коли був замінений більш досконалим запалом УЗРГ. Але не виключено, що частина заводів проводили його виробництво і довше.