Ручная граната 1914 / 1930

С Р С Р

Після закінчення Громадянської війни в Радянській Росії військове керівництво приступило до реорганізації армії та систематизації озброєння. РСЧА мала величезну кількість зразків озброєнь різних зразків, переважно іноземних. Частину з них було заскладовано. При прийнятті на озброєння надавали перевагу зразкам вітчизняної розробки. Для різних класів зброї провели конкурси з модернізації чи створення нових зразків.

Серед ручних гранат найбільше уваги заслуговували вітчизняна РГ-14 та французька Ф-1. Їх вирішили залишити на озброєнні, провівши вдосконалення. Граната Ф-1 зазнала змін переважно в застосуванні нового запалу.

„Ручная граната образца 1914 года“ створена Володимиром Йосиповичем Рдултовським на основі розробки 1912 року.

Граната виготовлялася протягом 1914 – 1917 років. Виробництво запалів та збирання гранат проводили три казенні заводи. Випуск корпусів вели кілька приватних заводів та майстерень.

У середині 20^-их років військове відомство оголосило конкурс на модернізацію гранати. Роботи проводилися до 1929 року, в ході яких виявилося, що гранати різних виробників мають розбіжності в розмірах. При модернізації одним із завдань було привести виробництво до єдиного стандарту. Умовою конкурсу також було оснащення гранати зовнішнім осколковим елементом.

У 1930 році модернізований зразок прийнято на озброєння як „Ручная граната образца 1914/30 года“. Зразку присвоєно індекс ГАУ – 57-Г-711.

Випуск вівся великими обсягами до 1934 року. Потім РГ-14/30 була замінена у виробництві гранатою РГД-33. Але запасів вистачило до середини війни. Це – зважаючи на значне застосування в Іспанії, конфліктах на Далекому Сході, у Зимовій війні та протягом першої половини ВВВ.

„Ручна граната – 1914/30“ – осколкова, наступально-оборонна універсальна граната. Як і в першому зразку застосовано додатковий осколковий елемент, що постійно знаходився в корпусі. Модернізований зразок мав, крім того, осколковий чохол для перетворення в оборонний варіант.

Граната обладнана запалом дистанційної дії.

Недоліком гранати вважається складність конструкції, значна маса навіть у наступальному варіанті та застосування кількох запобіжних пристроїв, що збільшувало час підготовки гранати до метання.

РГ-14/30 має конструкцію з ручкою для утримання при кидку. У такого типу переваги в точності метання але значно ускладнює транспортування, зберігання та перенесення в бойовій обстановці. До того ж, ручка закоротка для такої маси.

Граната виготовлена з листового металу методом гнуття та пайки як одне ціле. Корпус і ручка циліндричні, різного діаметру і з’єднані конусним переходом. Метал – стальна жерсть, крім верхньої кришки, що може бути виготовлена з латуні, цинку або й сталі.

Корпус гранати служить для розміщення заряду ВР, осколкового елемента, запалу, ударного механізму. УСМ зміщено в один бік корпусу, заряд ВР займає весь вільний простір. Зверху корпусу знаходиться запал.

Вибухова речовина – 300 грамів тротилу. Всередину заряду поміщено допоміжний детонатор, а вже у нього – трубку запалу з капсулем-детонатором.

Запал вставляється в корпус зверху крізь виріз у кришці безпосередньо перед застосуванням. Для його утримання служить пластина. Запал має форму трубки у вигляді літери „Г“. У стійці запалу розміщено капсуль-детонатор та уповільнювач. У „носику“ – капсуль-ініціатор. Верхня трубка служить для розміщення стопинових ниток, які сполучають обидва капсулі.

У ручці РГ-14/30 на вісі встановлено запобіжний важіль. На важіль постійно давить пружина але він утримується зовнішнім запобіжним кільцем. До верхньої частини важеля прикріплено зуб для зчеплення з ударником.

Ударний механізм складається з ударника, бойової пружини, важеля зведення та запобіжної чеки, прикріпленої до корпусу гранати.

Для застосування гранати слід вставити запал у гранату. Притискаючи важіль до ручки, іншою рукою відхиляють запобіжну чеку і тягнуть вниз виступ ударника. Зуб запобіжного важеля повинен ввійти у вікно ударника. Граната готова до застосування. Потім зміщують вперед по ручці запобіжне кільце і здійснюють метання. Пружина важеля посилає його вперед і зуб виходить з вікна ударника. Бойова пружина посилає ударник вгору (дивлячись на малюнок), розбиваючи капсуль-ініціатор. Іскри підпалюють стопинові нитки і передають вогонь до уповільнювача. Після його спрацювання проходить вибух капсуля-детонатора, детонатора та заряду ВР. Час від удару по капсулю-ініціатору до вибуху гранати – до 5 секунд.

Попід стінками корпусу гранати розміщено осколкові елементи у вигляді двох стальних пластин товщиною 1 мм. Пластинки мали наскрізні прорізі для поділу їх на осколки. При вибухові гранати утворювалося 2500 – 2800 осколків. Радіус ураження становить 15 метрів.

Для застосування гранати з окопу чи з укриття на неї одягали додатковий осколковий елемент – чохол. Він виготовлений із сталі товщиною 2 мм і зовні має канавки, нанесені діагонально. Канавки служать для більш раціонального поділу на осколки.

Маса чохла – 100 грамів. Використання чохла збільшувало не тільки кількість осколків, а й радіус ураження. Завдяки більш масивним осколкам, утвореним з чохла радіус ураження збільшувався до 25 – 30 метрів. Окремі частини корпусу могли пролітати значно далі.

Довжина РГ-14/30 становить 235 мм. Діаметр корпусу – 57,5 мм. Маса гранати без чохла – 700 г, з чохлом – 800 грамів.