PanzerWurfköpfer  42 Leuchtpistole

Н і м е ч ч и н а

Вермахт протягом 1941-42 років прийняв на озброєння кілька зразків ручної зброї, де використовувався кумулятивний ефект : ручні гранати і міни, гранати наствольних мортирок. Це наштовхнуло німецьких конструкторів на створення гранат і для їхньої оригінальної зброї – ручних пістолетів-гранатометів на основі сигнального пістолета Leuchtpistole з вкладною трубкою для зміцнення стволу.

Німецька армія застосовувала три варіанти таких гранатометів. Спочатку це був звичайний сигнальний пістолет для якого створили надкаліберну протипіхотну гранату Wurfkörper 361LP, об’єднавши ручну Eihandgranaten 39 з пусковим стержнем. Комплекс пістолет – граната отримав назву Kampfpistole. Потім з’явився ще один зразок осколкової гранати – каліберна Wurfkorper 326, з патронним заряджанням.

1942 року німецька армія прийняла на озброєння новий комплекс ручного гранатомета. Він складався з пістолета і протипіхотної та протитанкової гранат. Звичайну ракетницю переробили, замінивши гладкий алюмінієвий ствол на стальний з нарізами, що вказується у назві гранатомета – Kampfpistole Z. Разом з ним конструювалася і протипіхотна граната – каліберна Sprenggranatpatrone Z, патронного заряджання.

Для ведення вогню з „Кампфпістолє Ц“ по бронецілях створено гранату PanzerWurfköpfer 42LP з надкаліберною бойовою частиною та каліберним стержнем з готовивими виступами на поверхні для входження в нарізи стволу. Заряджання проводили з дульної частини стволу.

Гранатомет Kampfpistole Z був допоміжною зброєю. Тому його випуск був обмеженим. Для застосування гранат нарізного типу пристосували звичайний Kampfpistole, сконструювавши Einstecklauf – лейнер з внутрішніми нарізами. Вставляючи його у ствол звичайних Leuchtpistole могли відстрілювати нарізні гранати. Така зброя отримала назву Sturmpistole.

PanzerWurfköpfer 42 Leuchtpistole (бронебійний метальний снаряд 1942 р. для „Лойхтпістолє“) прийнята на озброєння у 1942 році. Надкаліберна бойова частина має кумулятивний заряд. Постріл здійснюється метальним зарядом, вбудованим у стержень гранати. Розгін гранати проходить за допомогою внутрішнього поршня, що під дією порохових газів рухається всередині стержня.

Граната складається з бойової частини та стержня. У бойовій частині розміщено вибухову речовину з характерною для кумулятивних зарядів формою.

Стержень з перемінною товщиною : більшою в середній частині гранати та меншою позаду. Обидві частини розділені міцною перегородкою. Спереду стержня розміщено підривник і детонатор, ззаду – метальний заряд, поршень і запобіжна чека. У торці стержня встановлено капсуль метального заряду. Поверхня стержня має два ряди виступів для входження в нарізи стволу : на тонкій і на товстій частинах.

Підривник інерційний, спрацьовує при ударі гранати об перешкоду. Деталі підривного і запального механізмів встановлено у передній частині стержня і складаються з ударника, контр-запобіжної пружини, капсуля та детонатора. Приведення гранати в бойову готовність проходить в момент пострілу.

При пострілі курок пістолета розбиває капсуль на торці стержня і його іскри запалюють метальний заряд (піроксиліновий порох). Гази розширюються у трубці стержня і штовхають поршень, який вдаряється об перегородку. При цьому поршень перебиває запобіжну чеку.

При ударі гранати ударник пересилює спротив контр-запобіжної пружини і вдаряє по капсулю. Ініціюється вибух детонатора і починається формування кумулятивного струменя.

Вибуховий заряд гранати складається з суміші (1:1) тротилу та гексогену повною масою 185 грамів. Пробиття стальної броні становить 50 – 80 мм в залежності від кута зустрічі.

Дальність пострілу може досягати 100 м. Але ефективна дальність по рухомих цілях лише 50 м. Прицільна дальність – до 75 м.

Маса гранати – 0,6 кг. Довжина – 305 мм, повний діаметр становить 61 мм.