Eihandgranate 39
Н і м е ч ч и н а
Як доповнення до гранати Stielhandgranate 24 на озброєння Вермахту прийняли новий зразок. Часто гранату позначають як М-39 (Модель 39) але в німецькій армії таке позначення не застосовували. Це стосується і позначення М-24 для Stielhandgranate 24.
Eihandgranate 39 була кращою від St.H.gr.24 у транспортуванні та перенесенні але вступала попередниці у бойових можливостях. Традиційно для Німеччини, зразок отримав назву виходячи з форми : Ei (Ай) – яйце.
„Айгандґранате 39“ – наступальна граната. На озброєння поступила 1939 р. і випускалася до кінця війни. На основі протипіхотної було створено навчальний варіант з димовим зарядом. Також осколкову гранату застосовували для метання з допомогою сигнального пістолета.
Корпус EiH.gr.39 виготовлено з верхньої та нижньої половинок, звальцьованих між собою. Верхня частина має отвір з прикріпленою трубкою для запалу.
Запал BZE.39 терткової дії, дистанційний. Має корпус у вигляді трубки із зовнішньою різьбою з обох кінців. Нижня різьба служить для вгвинчування у втулку корпусу гранати. Верхня – для нагвинчування ковпачка та „баранчика“ для більш зручного користування. У трубці розміщується тертковий пристрій. Знизу в трубку вставляється детонатор з капсулем-ініціатором.
Ковпачок, у вигляді кульки, пустотілий, з отвором знизу. Отвір служить для нагвинчування на трубку запалу. Всередині ковпачка розміщено витяжний шнур, приєднаний до самого ковпачка та до спіралі тертки.
Застосовувалося кілька типів запалів, що відрізнялися часом горіння і кольором ковпачка. Для гранат застосовували запали з ковпачком синього або жовтого кольору. Час горіння їх уповільнювачів відповідно 4,5 та 7,5 секунд.
Запал з ковпачком червоного кольору мав уповільнювач з горінням лише 1 с. Невідомо, для чого він був створений але застосовувався з гранатою як „сюрприз“. Тобто, трофейна граната вибухала в руці метальника. Також відомий запал з сірим ковпачком. Але дані про нього мають протиріччя. Одні джерела вказують на час його спрацювання в 10 секунд, а інші – на миттєву дію для запалювання бікфордових шнурів тощо.
Для метання гранати потрібно відгвинтити ковпачок і різко його смикнути. Спіраль у взаємодії з тертковою речовиною, що нанесена на стінки висічуть іскри які підпалять уповільнювач.
Заряд вибухової речовини за стандартом мав бути тротиловим. Але в умовах війни гранату наповнювали різними ВР та їх сумішами. Маса заряду – 112 г.
Виходячи з того, що маса заряду ВР була великою, а корпус тонкостінним, зрозуміло що граната мала більше фугасну вражаючу дію. Ефективний радіус ураження осколками – до 3 м. Дальність розльоту окремих осколків може досягати 10-15 метрів.
Маса спорядженої гранати – 220 г. Діаметр корпусу – 60 мм, висота – 77 мм. Висота гранати – 98 мм.
Частина гранат виготовлялася з петлею знизу корпусу в яку вставляли кільце для закріплення на амуніції солдата.
У кінці війни для гранати розробили додатковий осколковий елемент, який складався з двох половинок, що надягалися на гранату і скріплювалися.
|