Stielhandgranate  24

Н і м е ч ч и н а

Stielhandgranate 24 – найвідоміша ручна граната Вермахту. Але це була модернізація зразка, створеного ще під час Першої світової війни.

Вперше граната з’явилася у 1915 році з назвою Stielhandgranate 15. У Німеччині тоді було прийнято називати гранати за їх зовнішнім виглядом : яйцеподібна – Eihandgranate, сферична – Kugelhandgranate. Нова граната отримала назву – граната з ручкою (Stiel / „Штіль“ – ручка).

Ручка і була найбільш складною частиною гранати. У ній містилися ударний та запобіжний механізми. Ручка застосовувалася також для оснащення сферичної гранати, що мала тепер назву Kugelstielhandgranate. Але в обох випадках досягнути масовості випуску не могло бути. Тому наступного року з’явився спрощений і здешевлений зразок Stielhandgranate 16. У ній застосували запал терткової дії, що став основним у німецьких гранатах до кінця 2 Світової війни.

Після поразки у Першій світовій війні розробка зброї в Німеччині проводилася обмежено. З багатьох ручних гранат, що їх застосовувала німецька армія протягом війни, залишили зразок 1916 року. Його модернізували і прийняли на озброєння у 1924 році.

Stielhandgranate 24 – наступальна фугасно-осколкова граната з дистанційним запалом. Згодом для гранати створили додаткові осколкові елементи. Також були варіанти з іншими запалами. Але основним залишався стандартний варіант. Застосовувалася і виготовлялася граната до кінця Другої світової війни.

„Штільгандґранате 24“ відрізнялася від попередніх зразків зменшенням розмірів корпусу, масою вибухової речовини і новим запалом. Граната є універсальною – наступальною або наступально-осколковою. Більшість джерел вказує, що – оборонною, але тільки окремі осколки могли долітати до 100 метрів.

Зразок поступав на озброєння усіх видів збройних сил Німеччини, союзників та поліцейських формувань в окупованих країнах. За весь час було вироблено не менше 70 мільйонів одиниць. Граната копіювалася у багатьох країнах але із деякими змінами. Зовні вони найчастіше вирізняються вкороченими ручками.

У Німеччині на основі гранати створено варіанти димових.

З 1943 року виготовлявся зразок із запалом від гранати St.Hand.gr. 39, що вставлявся у корпус зверху. Також Stielhandgranate 24 застосовувалася у зв’язках як протитанковий засіб, як протипіхотна міна і в якості різних інженерних вибухових пристроїв.

St.H.gr. 24 складається з корпусу, дерев’яної ручки, запалу та детонатора з капсулем. А також – з окремого осколкового елемента.

Корпус металевий, циліндричний, виготовлявся з сталі товщиною 1 мм. Знизу (граната ручкою вниз) корпус закритий такою ж металевою кришкою. До кришки зсередини приєднано трубку для розміщення детонатора. Знизу – втулку з різьбою для ручки. Кришка виступала за корпус, що служило для встановлення осколкового елемента.

Осколковий елемент – кожух, що закріплювали на корпусі гранати. Стандартно – з поздовжніми та поперечними насічками. Також застосовувався спрощений елемент у вигляді зігнутої довкола корпусу пластини.

Кожен ящик був укомплектований осколковими елементами на частину гранат.

Ручка дерев’яна із наскрізним каналом і металевими втулками з обох торців. Верхня втулка служила для встановлення запалу і приєднання корпусу. Форма верхньої втулки була кількох різновидів. Нижня втулка закривалася металевою пробкою на різьбі. У якості капсуля-ініціатора застосовано гримучу ртуть.

Запал BZ.24 – дистанційної дії, тертковий. Уповільнювач піротехнічний. Верхня частина запалу з детонатором і гримучою ртуттю розміщується у корпусі гранати. Нижня, що містить тертковий пристрій та уповільнювач, – у ручці. Обидві частини з’єднані втулкою із зовнішньою різьбою для вгвинчування у втулку ручки гранати. Тертковий пристрій виконано у вигляді трубки, що зсередини покрита запалювальною речовиною. У трубку встановлено дротяна спіраль, вушко якої виходить зарубки вниз. До вушка приєднано шнур. Шнур проходить по каналу ручки вниз і має на кінці фарфорову кульку або кільце. Від випадання він закритий пробкою ручки.

При збереженні і транспортуванні гранати запал не був встановленим. Його встановлювали перед застосуванням гранати, знявши корпус.

Для приведення гранати в дію необхідно відгвинтити пробку ручки. Безпосередньо перед кидком різко потягти за кільце чи кульку.

При взаємодії спіралі із запалювальною речовиною виникнуть іскри, що підпалять уповільнювач. Час його горіння становить 4 – 5 секунд. Потім вибухає ртуть і детонатор, ініціюючи вибух заряду ВР.

Вибухова речовина у Stielhandgranate 24 масою 170 грамів займає весь простір корпусу гранати від стінок до трубки запалу. За стандартом – тротил, але під час війни застосовували й інші вибухові речовини.

Значний заряд вибухової речовини, у порівнянні з більшістю однотипних гранат, давав потужний фугасний ефект. Корпус виготовлявся з товщого металу, ніж наприклад, у РГД-33. Але за кількістю осколків граната вступала радянській РГ-42. Ефективний радіус ураження „Шт.Г.Ґр. 24“ становить 5 м, максимально – 15 м. При застосуванні з осколковим елементом ефективність зростає до 30 метрів.

Повна довжина гранати – 356 мм, висота корпусу 75 мм, діаметр – 60 мм, по корпусу і близько 70 мм з осколковим елементом або по виступу.

Маса – 500 мм, у оборонному варіанті – ± 600 грамів.