Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » самозарядні гвинтівки

СВТ-38/40

Самозарядная винтовка Токарева - 40

С Р С Р

Розробку напівавтоматичних гвинтівок Федір Васильович Токарєв (рос.: Фёдор Васильевич Токарев) проводив близько 40 років, поки перший зразок був прийнятий на озброєння. Після стандартизації у ЗС Радянського Союзу єдиного гвинтівкового патрону, роботу над створенням напівавтоматичних гвинтівок проводили зброярі Дєгтярьов, Токарєв, Рукавишников, Коновалов та інші. Організовувалося кілька конкурсів, але усі розробки не задовольняли вимоги. Прийнята на озброєння у 1936 році автоматична гвинтівка Сімонова була дорога у виробництві, складна і вимоглива у користуванні. У наступному конкурсі перевагу здобула конструкція Токарєва.

На початку 1939 року на озброєння РСЧА прийнята „7,62-мм самозарядная винтовка системы Токарева образца 1938 г. (СВТ-38)“. Випуск було запроваджено у 1939 р. спершу на ТОЗі, де працював конструктор, а з 1940 року СВТ-38 замінила у виробництві АВС-36 на Іжмаші. Планувалося виготовляти „самозарядку“ мільйонними тиражами і озброїти значну частину піхоти та підрозділів інших родів військ. Уже з осені 1939 року гвинтівка надходила у війська. Бойове випробування пройшла під час радянсько-фінської війни 1939-40 рр. На основі висновків з військових частин та полігонних випробувань Токарєв провів модернізацію зразка. СВТ-38 мала надмірну вагу, недостатню надійність у польових умовах.

13 квітня 1940 року новий зразок „7,62-мм самозарядная винтовка системы Токарева образца 1940 г. (СВТ-40)“ було прийнято на озброєння. З червня 1940 року СВТ-40 замінила у виробництві СВТ-38 і частково гвинтівку Мосіна. Під час війни випуск „самозарядки“ знижувався. Заводи знову поставили на потік „Мосінку“. До якого часу продовжувався випуск СВТ точних даних немає. Більш за все, до кінця війни. Всього виготовлено більше 1,6 мільйона гвинтівок Токарєва усіх модифікацій. На армійських складах гвинтівка зберігалася довгий час. Про поставку іншим країнам інформація відсутня. Продаж населенню відбувався значно пізніше.

Характеризується напівавтоматична СВТ-40 по-різному. Найбільше дорікань на роботу автоматики, особливо у важких умовах. Це зрозуміло : зразок з автоматикою потребує кращого і систематичного догляду, технологія випуску, особливо в умовах війни не завжди професійними робітниками, також не була відпрацьованою. Але багато снайперів надавали перевагу СВТ-40, на фото з війни часто бачимо гвинтівку в руках морських піхотинців. Трофейні зразки активно застосовувалися німецькими військами, де гвинтівка була прийнята на озброєння як „7,62 mm Selbstladegewehr 259 (r)“.

Фінські війська під час війни 1939-40 року захопили велику кількість СВТ-38, а пізніше і СВТ-40.

Крім основного зразка, на озброєння було прийнято і напівавтоматичну снайперську СВТ-40. Всього виготовлено майже 49 тисяч самозарядних снайперок. Для них проводили більш точне виготовлення стволів і облаштування кронштейном для оптичного прицілу.

Ще один варіант – АВТ-40 (автоматическая винтовка Токарева). Іноді описують і автоматичний карабін Токарєва але інформація про нього суперечлива. Відомий напівавтоматичний карабін, який Ф. Токарєв створив у 1932 році. Він мав короткий ствол, а СВТ-35, СВТ-40, снайперка і АВТ-40 одна від одної майже не відрізняються. Автогвинтівка Токарєва виготовлялася у 1940-42 роках обмежено і вести з неї автоматичний вогонь дозволялося тільки у крайніх випадках. У настанові „НСД“ 1940 року характеризуються тільки самозарядна, снайперська і автоматична гвинтівки.

„Самозарядна гвинтівка Токарєва зразка 1940 р.“ має класичне компонування.

Усі зразки системи Токарєва створено з застосуванням набою 7,62×54R Мосін.

Автоматика працює за принципом ВПГ. Газовий механізм розміщений над стволом. Порохові гази під час пострілу входять крізь отвір у стволі в газову камеру і вгвинчений у неї патрубок. Газовий поршень входить у патрубок і сполучається з затвором штоком. Шток і затвор не з’єднані. Коротким (36 мм) поштовхом проходить відкривання патронника і надання енергії затвору для повного його відходу. Для зворотнього ходу штока з поршнем на ньому встановлена пружина. Спереду патрубка встановлено газовий регулятор з 5^-ма положеннями. Замикання стволу проходить перекосом затвору у вертикальній площині. Постріл проходить у передньому положенні затвору. Ручка зведення затвору знаходиться справа. Повертальний механізм встановлений за затвором з входженням пружини у нього і опорою у кришку ствольної коробки.

Ударно-спусковий механізм курковий, встановлений на спусковій рамі. Спускова рама з приєднаною спусковою скобою закриває вікно ложі знизу. Зведення курка здійснюється затвором при його відході. Спусковий механізм СВТ-38 і СВТ-40 забезпечує ведення вогню одинарними пострілами і обладнаний ручним запобіжником. Важіль запобіжника розміщений у спусковій скобі. Спусковий механізм АВТ-40 має пристрій для режиму автоматичного вогню, вибір якого проводиться важелем запобіжника при його повороті вліво.

Ствольна коробка закривається короткою кришкою. Тильна сторона коробки має високий буртик об який опирається повертальний механізм і кришка коробки. Знизу коробка має вікна для спускового механізму і магазину, які закриваються спусковою рамою. Форма кришки повторює форму затвору.

Ствол приєднаний до ствольної коробки. На кінці стволу встановлено трубку-надульник на якій розміщено газову камеру, основу мушки, виступ для примикання багнета і полум’ягасник. Канал стволу має 4 правобічні нарізи з кроком 320 мм. Полум’ягасники гвинтівок дещо різні. СВТ-38 мала щілинний з вертикальними прорізами. На більшості СВТ-40 бачимо ідентичний. Також – з 4^-ма квадратними вирізами на боках. Такі полум’ягасники встановлювалися як на звичайних гвинтівках так і на снайперських.

Магазини обох гвинтівок змінні. Магазин і вузол його кріплення у СВТ-40 вдосконалено у порівнянні з СВТ-38. Набої розміщуються у шаховому порядку. Наповнення магазинів можна проводити з обойм без знімання магазинів через ствольну коробку при ввімкнутій затворній затримці. Важіль заміни знаходиться ззаду магазину.

Прицільні пристосування відкритого типу. Основа прицілу встановлена на патроннику за допомогою кільця, що надівається на ствол. Мушка закріплена на стійці, встановленій на надульній трубці. Прицільна планка секторна. Пристрілювання проводиться зміною положення мушки, для чого у комплект входить спеціальний ключ.

Ложе СВТ-38 складається з двох частин. Основна частина (з прикладом) закриває ствольну коробку. До неї приєднано підствольну накладку. Накладка закриває ствол від патронника до газової камери. Зверху ствол закритий коротшою за ложе дерев’яною накладкою і металевою накладкою до рівня ложе. Обидві мають отвори для вентиляції. Ложе СВТ-40 суцільне, вкорочене. Саме ложе і накладка закривають ствол на одній довжині. Металева накладка-кожух складається з двох частин. Верхня закриває шток газового поршня і патрубок до газової камери ; нижня – ствол знизу. Шийка прикладу обох гвинтівок напівпістолетна, затильники стальні. Ложі гвинтівок, виготовлених різними заводами різняться деревиною. Ложі з дерев’яними накладками з’єднуються кільцями : 2 у СВТ-38 і 1 – у СВТ-40.

До гвинтівки СВТ-38 створено багнет ножового типу. Для СВТ-40 його вкоротили. Примикаються за допомого кільця і замка. Переносяться багнети у піхвах.

Ремінь у обох гвинтівках приєднується зверху до антабки на ложовому кільці, а знизу – в залежності від виробника. ТОЗ застосував щілину у прикладі як на магазинці Мосіна.

Шомпол у СВТ-40 вставлявся знизу стволу у виступ для кріплення багнета і ложе. У СВТ-38 зберігався на правому боці ложе за допомогою виступів у ложових кільцях та канавки у ложе.