Ручная противотанковая граната – 6

С Р С Р

1943 рік відзначено початком масового застосування німецьких важких танків та кумулятивної протитанкової зброї. У першій половині 1943 року на озброєння було прийнято ручну кумулятивну гранату РПГ-43. Над створенням такої зброї працювала і група інженерів конструкторського бюро в „НИИ-6“ (науково-дослідний (рос.: исследовательский) інститут). Їх розробка пройшла випробування у вересні 1943 року і була прийнята з на озброєння з назвою РПГ-6. Цифра „6“ у назві очевидно відповідає позначенню розробника.

Конструкція гранати мала переваги у технологічності і за бойовими характеристиками. Протягом війни граната виготовлялася нарівні з фугасною РПГ-40 та кумулятивною РПГ-43. Після війни їх виробництво було зупинено, а випуск гранати РПГ-6 продовжували до 50^-их років, коли вона була замінена новою РКГ-3. На озброєнні РПГ-6 перебувала до початку 1960^-их років. Також граната постачалася арміям країн соцтабору та до інших.

Конструкція заряду ВР передбачає облицювання конусної виїмки металом, що збільшило пробивну здатність у порівнянні з РПГ-43 : 120 мм проти 70-75 мм. У польоті РПГ-6 утримувалася в горизонтальному положенні, дном вперед, стабілізуючим пристроєм у вигляді стрічок.

РПГ-6 зберігалася і транспортувалася розібраною на частини : корпус, ручка, запал. Після отримання гранати солдат з’єднував корпус з ручкою, а запал встановлював перед застосуванням.

Основні частини і вузли гранати : запал ; корпус із вибуховою речовиною, додатковим детонатором та гніздом запалу ; ручка з ударним та запобіжними механізмами і стабілізатором.

Корпус РПГ-6 виготовлявся із сталі товщиною 0,5 мм. Основна частина має конусну форму, дно випукле. Задня частина корпусу закрита кришкою з гніздом запалу і має трубку з різьбою для приєднання ручки.

Запал виготовлено у металевому корпусі, який називають гільзою за схожість з патронною. У денці гільзи встановлено капсуль-ініціатор. Його іскри підпалюють порошковий тетрил, заряд якого знаходиться у гільзі між капсулем та основним детонатором. Гільза, частиною що містить детонатор, входить у корпус гранати, де встановлено додатковий детонатор. Вибух додаткового детонатора спричинює підрив основного заряду вибухової речовини.

Вибухова речовина – тротил масою 580 грамів, з характерною формою для формування кумулятивного струменя. Спереду заряду виїмка конусної форми з металевим облицюванням. Після підриву додаткового детонатора потік газів основного заряду спрямовується наперед. Гази сплющують металевий конус, утворюючи кумулятивний стержень.

Ручка гранати трубчастої форми, пустотіла. Простір її поділяється на дві частини. Спереду знаходяться деталі ударного механізму, у задній частині – стабілізатор. Передній отвір ручки закривається корпусом ударного механізму, задній – кришкою.

Ударний механізм ударної дії. Спрацьовує миттєво при ударі гранати об ціль. Він розміщений в окремому корпусі, закріпленому в ручці гранати. У корпусі встановлено основу ударника з жалом направленим в бік капсуля. Ударник постійно знаходиться у бойовому положенні, позаду в корпусі і підпирається контр-запобіжною пружиною. До приведення гранати в бойове положення він утримується також деталями запобіжного механізму.

Запобіжний механізм має кілька ступенів захисту, що вимикаються послідовно. Останнім – штифт, вставлений в отвір ручки. Він проходить наскрізь через корпус ударного механізму, запобіжний ковпак та основу ударника. Штифт має пружину а верхнім кінцем впирається в запобіжний важіль. Пружина служить для виштовхування штифта з отвору ручки назовні.

Крім того, основа ударника зафіксована до корпусу запобіжною кулькою. Кулька утримується запобіжним ковпаком, надягнутим на корпус ударного механізму. Ковпак з’єднаний із стабілізатором гранати шнуром.

Стабілізатор складається з двох пар тканинних стрічок : коротших і довших. Одним кінцем стрічки кріпилися до ручки гранати, а іншими до кришки ручки. До однієї з стрічок приєднували шнурок запобіжного ковпака. У польоті стрічки витягувалися з ручки і утримували гранату в горизонтальному положенні.

Увесь запобіжний механізм утримується зовнішнім запобіжним важелем у формі планки та запобіжною чекою. Важіль з’єднаний з кришкою ручки. Запобіжна чека утримує запобіжний важіль на ручці.

Перед метанням розкручують корпус гранати і ручку, встановлюють запал і знову з’єднують ручку з корпусом. Утримуючи гранату в руці, притискають запобіжний важіль до ручки і витягують запобіжну чеку. У потрібний момент здійснюють метання.

Після відпускання гранати з руки пружина штифта намагається виштовхнути його. Запобіжний важіль з кришкою під дією повітря, інерції та пружини штифта відділяються від ручки, відходячи назад. Пружина повністю викидає штифт. Граната переходить у горизонтальне положення, стабілізуючі стрічки розпрямляються і за допомогою шнурка стягують запобіжний ковпак з основи ударника. Контр-запобіжна пружина намагається розпрямитися і на кілька міліметрів відштовхує основу ударника назад. Цього достатньо, щоб запобіжна кулька вийшла з проточки основи ударника. Тепер жало від контакту з капсулем утримує лише контр-запобіжна пружина. Усі дії пов’язані з переведенням механізму із запобіжного положення в бойове проходять у польоті гранати, що позитивно впливає на безпеку самого бійця. Але віддаль до цілі також має бути не надто малою.

При ударі гранати об перешкоду основа ударника за інерцією пересилює дію контр-запобіжної пружини і жало ударника крізь отвір у корпусі ударного механізму досягне капсуля.

Маса гранати – 1130 г. Діаметр корпусу становить 95 мм, довжина гранати – 136 мм.