37 мм міномет-лопата

С Р С Р

Найоригінальнішим, найлегшим і найменшого калібру мінометом був радянський 37-мм міномет-лопата. Його конструкція дозволяла озброїти кожного піхотинця, якби така потреба виникла. Головним недоліком в такому разі було б знаходити компроміс у кількості мін та патронів до гвинтівки. Бо стандартний боєзапас мін важив близько 10 кг. Насправді, мінометом озброювали тільки 1 бійця стрілецького взводу. І то, лише в кількох підрозділах, бо невдовзі прийняли рішення про нераціональність подальшого виробництва та оснащення військ даним зразком.

Зразок з’явився в той час, коли більшість передових армій масово приймала на озброєння міномети різного калібру. Тобто, у 30^-ті роки минулого сторіччя. Створювалася система мінометного озброєння від взводу до дивізії. У СРСР на озброєння прийняли 82-мм батальйонний міномет БМ-36/37, міномет для гірських військ ГМ-38, полковий ПМ-120. Міномети ротної ланки вимагали дещо іншого підходу. Хотілося мати зразки невеликої маси але достатньо ефективні.

Створенням 37-мм міномета передбачалося забезпечити найменші передові підрозділи піхоти вогневою зброєю, ефективнішою ніж ручні гранати чи мортиркові. Конструктор міномета – Михайло Григорович Дьяконов, автор гвинтівкової мортирки та гранати і ручної гранати РГД-33.

Для зменшення навантаження на стрільця, зброяр пристосував обов’язковий елемент оснащення – піхотну лопату. Стрілець-мінометник переносив міномет у чохлі на поясному ремені. Хоч вказується, що лопату виготовляли з броньової сталі, а при розміщенні на грудях чи спині стрілець мав би додатковий захист.

Міномет сконструйовано 1939 року, в кінці якого прийнятий на озброєння. Перші виготовлені партії були відправлені на фронт Фінської (Зимової) війни, де міномет пройшов бойове випробування. Мабуть саме це випробування мало негативний вплив на зразок і на зупинку виробництва міномета. Глибокий сніговий покрив знижував осколкову та фугасну дію міни. Також до негативних характеристик міномета-лопати відносять низьку точність пострілу.

З тим, що міномет мав низьку ефективність можна сперечатися. Дальність пострілу в чверть-кілометра півкілограмовою міною – це не так і мало. Особливо, якщо порівнювати з ручною гранатою. Вести вогонь з міномета ближче ніж 60 метрів дозволялося за умови що бійці мають укриття. Отже, розліт осколків не був меншим ніж у ручних гранат. Не кожен боєць на віддаль 40 і більше метрів може точніше метнути гранату. А чим вразити недоступну для кульового вогню ціль на відстані 50 – 250 метрів ? Якщо, наприклад, взвод або відділення зупинив вогонь снайпера, кулемета чи міномета. У наш час для цього створено кілька класів гранатометів – підствольні, станкові, ручні. Майже одночасно з 37-мм мінометом в зарубіжних арміях на озброєння почали поступати наствольні гвинтівкові гранати. Їх ефективність не була вищою.

Якщо брати до уваги порівняння із звичайною шанцевою лопатою, зрозуміло, що копати окоп мінометом було важче, бо важила така лопата в кілька разів більше за стандартну піхотну.

У кінці 20 століття російські зброярі хотіли продовжити традицію, створивши лопату-гранатомет. З різних причин зразок не отримав розвитку.

Випуск міномета-лопати було на короткий час відновлено у 1941 році. Навіть надрукували інструкцію із застосування. Причина повної зупинки випуску міномета точно не відома. Можливо в умовах евакуації не знайшлося місця для виробничої лінії. Або надали перевагу більш потужним зразкам.

Але позитивні відгуки про застосування міномета були. Особливо з десантних підрозділів.

Трофейні міномети у Вермахті мали позначення „3.7 cm Spatengranatwerfer 161(r)“.

37-мм міномет-лопата створено за класичною схемою „уявного трикутника“. Постріл здійснюється опусканням міни в дульний отвір і спрацювання капсуля метального заряду від наколювання об стержень-жало.

Міномет складається з таких частин : ствол з казенником, штик лопати, сошка.

Ствол з гладким каналом. Дульна частина має невелике розширення для зручності вкладання міни. У бойовому положенні опирається на опорну плиту і на сошку. Опорною плитою служить штик лопати, у якому є виїмка для опорної кульки казенної частини стволу. Завдяки сферичному шарніру ствол може відхилятися при наведенні міномета та встановлення його у похідне (робоче, як лопати) положення. Штик не пробивався кулями гвинтівкових та пістолетних набоїв.

Сошка 1-ножна. Вона знімна і переноситься у стволі. На сошку встановлено дерев’яну пробку, яка служить для закривання стволу. З одного боку сошка має невеликий сошник. З іншого – пружинний рогачик. Завдяки ньому сошка з’єднується з стволом у бойовому положенні, а при встановленні у ствол, утримується в ньому. Також сошку застосовували як банник при чистці стволу.

Казенна частина має форму конуса з кулькою внизу. У верхній частині закріплено бойовий стержень. Ствол і казенник є нерозбірними. Зовні на казенній частині встановлено гайку-муфту, яка в похідному положенні кріпить ствол з штиком. Для роз’єднання чи з’єднання муфту прокручують на півоберта.

На ствол надягнуто чохол з парусини для утримання міномета при стрільбі.

Вертикальний кут нахилу стволу : від +15 до +90 градусів. Зміна кута проводиться нахилом сошки відносно стволу. Як сказано вище, стрільба під високим кутом (на ближню віддаль) допускається якщо мінометник чи інші стрільці мають укриття від осколків. Максимальна дальність при куті 45^о. При малому нахилі стволу слід враховувати, що наколювання капсуля може не відбутися. Для наведення по горизонталі ствол може відхилятися на кут 12^о в обидва боки.

Міна класичної форми. Застосовувалася тільки осколкова. Міна складалася з корпусу з розміщеним у ній зарядом ВР, головного підривника, хвостової трубки з встановленою гільзою метального заряду та стабілізуючими перами. Маса міни – близько 0,5 кг.

Боєзапас мінометник переносив у спеціальному патронташі поясного типу. Він складався з брезентової основи з черезплічник ременем. Основа мала 15 петель-відділів. У кожну петлю встановлювався металевий пенал, в який вкладали міну. Пенал всередині мав пружний пластинчатий фіксатор для утримання міни.

Якщо була можливість, місце для встановлення міномета підготовлювали. Для цього ним (в положенні лопати) робили канавку для запобігання повзання міномета від віддачі. Задня частина опори повинна бути дещо вище.

ТТД  37-мм міномет-лопата :

довжина каналу стволу : 372 мм ;

максимальна дальність стрільби : 250 м ;

V_о міни : 70 м/с ;

максимальна скорострільність : 30 п./хв.;

довжина стволу з казенником : 400 мм ;

довжина по-похідному : 630 мм ;

маса : близько 1,5 кг.