Grenade, Hand, Offensive,  Mark III

С Ш А

На початку 2 Світової війни основною бойовою гранатою американської піхоти була оборонна Mark II. У ході війни вирішено створити простий і дешевий зразок наступальної гранати.

„Ґренаде, Ганд, оффензіве, Марк III“ – ручна наступальна граната Модель 3, з фугасною дією. Згодом цифрове позначення в індексі замінили з латинського на арабське. Гранату передбачено застосовувати при діях на відкритій місцевості. Вибух її заряду не може заподіяти шкоди наступаючому бійцю, якщо він буде продовжувати рух у напрямі кидка. Зрозуміло, за умови оптимальної дальності метання. Також граната ефективна при вибухові у закритих приміщеннях. Її фугасна дія дає значний ефект. При діях в чагарниках або джунглях граната з фугасною дією також часто ефективніша за осколкову бо частина осколків затримається кущами, деревами чи їх гілками.

Протягом виробництва зразок модернізувався та приймався на озброєння з індексами Mark 3А1, Mark 3А2. У військах США граната була замінена на М-33 але продовжувала використовуватися протягом довгого часу. „Мк.3“ показала свою ефективність під час бойових дій у Кореї та В’єтнамі.

Mark III та модифікації відрізняються одна від одної матеріалом корпусу та запалами. Якщо корпуси відрізняються в залежності від років випуску, то запали можна застосовувати незалежно від цього.

Корпуси Mk.3 виготовлялися з металу або картону. Усі вони циліндричної форми однакового розміру. Вгорі знаходиться отвір для встановлення запалу. Корпус виготовлено з нижньої та верхньої частин. Нижня має висоту як увесь корпус, а верхня закриває її до половини.

Мк.3 оснащувалася запалом М-6А1, Мк.3А1 – запалом М-6А2, а модифікація Мк.3А2 – запалом М-6А3. У останні роки застосування гранату оснащували запалом М-206.

Запали мають однакову будову, отримали розвиток з попереднього М-10, мають зовнішню схожість а відрізняються від нього та між собою деякими вдосконаленнями. Часто зміни пов’язані із застосуванням більш надійних та ефективних уповільнювачів чи детонаторів.

Запали складається з корпусу ударно-запобіжного механізму та приєднаної до нього трубки уповільнювача і детонатора. Зверху на трубці встановлено капсуль-ініціатор. Збоку корпусу запалу приєднано вісь, на якій встановлено бойову пружину та ударник. Вони знаходяться у бойовому положенні і закриті запобіжним важелем, що й утримує їх. Чека фіксує важіль від небажаного спрацювання.

Перед метанням гранати притискають важіль до корпусу гранати і виймають запобіжну чеку. Кидок здійснюється у найбільш влучний момент. Після того як граната випущена з руки, бойова пружина розпрямляється і прокручує ударник. Тим самим, важіль повертається вгору і виходить із зачеплення з корпусом запалу. Для удару жала по капсулю, ударник повинен повернутися приблизно на 250^о. Вибухом капсуля запалюється уповільнювач, а тоді – детонатор. Час від моменту випуску гранати з руки до її вибуху становить 4 – 5 секунд.

Заряд вибухової речовини заповнює весь простір корпусу. У якості вибухової речовини застосовувався тротил масою 225 грамів.

Граната з паперовим корпусом зовсім не мала осколків (хіба залишки запалу). Осколкове ураження гранати з металевим корпусом було зовсім незначним.

Маса гранат Мк.3 – Мк.3А2 становить 440 - 442 г. Діаметр корпусу – 54 мм, а його висота – 138 мм. Повна висота гранати – 145 мм.