Mills Bomb  № 5 – № 36

В е л и к а Б р и т а н і я

Під час Першої світової війни було створено два зразки гранат, що стали класичними : французька F-1 та англійська системи Міллса. Першу з них не тільки застосовували у різних країнах а й виготовляли кілька варіацій у кількох країнах. Друга граната не настільки часто копіювалася але у самій В. Британії перебувала на озброєнні майже до кінця минулого століття, а застосовується у світі уже ціле століття.

Протягом виробництва гранати, вона кілька разів проходила модернізацію, було створено близько 10 варіантів. Прийняте у В. Британії позначення за номерами (№) також змінювалося. Виготовлення гранати Міллса в Англії тривало до 1972 року. Граната перебувала на озброєнні ще в кількох країнах (Ірландія, Індія, Пакистан та ін.). Зразок активно застосовували під час війни у Афганістані 1979-89 рр. Також відмічено застосування і на початку 21 сторіччя. Крім офіційного позначення зразок відомий за солдатською назвою – „Міллс бомб“ (граната / бомба Міллса).

Зовнішній вигляд та будова гранати протягом виготовлення змінювалися зовсім незначно. Найбільші зміни – у застосуванні різних вибухових речовин. Також змінювалася маса гранати.

Отже, 100 років тому на озброєння королівської армії прийнято ручну гранату системи Вільяма Міллса (англ.: William Mills). Як зазначається, конструктор взяв за основу гранату бельгійської розробки. Як там не є, але, мабуть тільки в Англії зразок міг набути такої масовості. У виробництві граната не є досить простою та дешевою. Для виготовлення необхідно було мати сучасне, на той час, обладнання та кваліфікованих працівників. Але разом з тим, застосування гранат на полі бою є простим та надійним. І зручним : мінімум виступаючих поверхонь, овальний корпус. Крім того, граната є універсальною – з мінімальними переробками вона може застосовуватися як шомпольна або мортиркова.

Граната Міллса зразка 1915 року отримала індекс № 5. Її виробництво було розпочато у квітні того ж року.

З 1917 року гранату №5 у виробництві замінив зразок № 23.

Головна відмінність – пристосування для встановлення шомпола. Граната стала універсальною : ручною і гвинтівковою. Змінено донний отвір. Пробка, що його закривала, мала зовні заглиблення з різьбою. Відомо про кілька варіантів гранати №23 : Mark 1, Mark 2, Mark 3. До кінця випуску усіх модифікацій виготовлено більше 68 мільйонів штук.

У 1918 році зразок знову вдосконалили і почали виготовляти з індексом № 36.

Тепер граната мала пристосування для вистрілювання з мортирки. До кінця війни випущено близько 73.000.000 одиниць. У 1932 році – наступна модернізація. З індексом № 36М зразок перебував на озброєнні армії Великої Британії до кінця виробництва та застосування. Нововведення були незначні, а одне з них герметизація отворів та запалу, що запобігало корозії. Граната Міллса англійською армією застосовувалася нарівні з іншими прийнятими на озброєння гранатами на всіх театрах 2 Світової та воєн і конфліктів другої половини 20 століття.

Гранати Міллса за своїми бойовими властивостями відносяться до осколкових оборонних. Тип запалу – дистанційний з ініціюванням ударником в момент метання.

Протягом 1 Світової війни гранати №5 – №36 наповнювалися вибуховою речовиною різноманітних типів і сумішей : амотол, алюматол, баротол, тротил. Після війни і до кінця виробництва – переважно тротилом. Маса заряду тротилу становить 60 г.

Корпус гранат схожий на діжечку. Виготовлявся литтям з сталистого чавуну. Поверхня має поздовжні та поперечні канавки. Вгорі на корпусі – приливи для закріплення запобіжного важеля та чеки. В залежності від року випуску, мають різну форму. У дні, вгорі та збоку-вгорі є отвори : нижній – для встановлення запалу ; верхній – для виходу вершини ударника ; бічний – технологічний, для наповнення вибуховою речовиною. Нижній та бічний закриваються різьбовими кришками і, в залежності від моделі гранати, мають різні діаметри.

Запал гранат протягом виробництва майже не змінювався. Складається з, власне, запалу, ударного та запобіжного механізмів. Запал та ударний механізм розміщено в окремому корпусі, який встановлюється в гранату через отвір у дні і закривається кришкою. Гранати зберігалися та транспортувалися без запалу. Його встановлювали безпосередньо на полі бою.

Корпус запалу має основу з різьбою для скріплення з корпусом гранати. Вгору основа продовжується трубкою для ударника і пружини. Збоку до центральної трубки приєднано трубку запалу, точніше, його детонатора.

Ударно-запобіжний механізм розміщено по центру, складається з ударника, пружини, важеля з віссю, запобіжної чеки. Механізм знаходиться у бойовому стані. Ударник піднято вгору, пружина стиснута і утримуються вони запобіжним важелем з віссю, яка входить у виступи корпусу. До корпусу гранати важіль притискається запобіжною чекою. Чека має кільце для зручності її витягування, проходить крізь отвори у виступах і фіксується шляхом розгинання двох вусиків.

Запал виготовлено у вигляді зігнутої трубки. На її коротшому кінці встановлено капсуль-ініціатор. Трубка розміщується так, що капсуль міцно опирається на основу запалу. Уповільнюючий елемент – бікфордів шнур, розміщений у трубці запалу. У верхній частині трубки – порохова м’якоть. Перші гранати мали тривалість сповільнення вибуху близько 5 секунд. Пізнішого випуску – 3,5 – 4 с. Для гвинтівкових гранат могли встановлюватися запали з часом сповільнення 7 секунд.

Перед метанням гранату утримують в руці, притиснувши запобіжний важіль. Розгинають вусики чеки і витягують її за кільце. Доки утримується важіль – гранати безпечна. Солдат може чекати влучного моменту для метання. Після того як граната випущена з руки, пружина ударника розжимається, а важіль, що вже нічим не утримується, відпадає. Пружина посилає ударник вперед (вниз) і він розбиває капсуль. Вибух капсуля провокує загорання бікфордового шнура і передачу вогню на детонатор.

Вибух заряду тротилу утворює достатню кількість важких осколків, що мають вражаючі властивості в радіусі до 92 метрів (100 ярдів). Ефективний радіус – 30 ярдів (27,4 м). А окремі осколки можуть летіти на 250 метрів чи й дальше.

Корпус гранати має висоту 95,2 мм, з виступами – до 102 мм. Діаметр корпусу – 61 мм. Маса гранат різних моделей становить від 600 – до 765 грамів.