Grenade Fusante 1 modèle 1916. Défensive fusante - 1 modèle 1935

Ф р а н ц і я

Grenade Fusante 1 mle. 1916 / 18

Створена у 1915 році у Франції граната F-1 продовжувала свій розвиток у кількох країнах світу. Французькі зброярі вдосконалювали її кілька разів. Головним чином зміни стосувалися запалу – від першого ударної дії до більш сучасних. Тільки до кінця Першої світової війни їх застосовувалося кілька.

„Фузанте 1“ у другій половині війни застосовувалася із запалом M1916/17 Billant.

Запал М1915 дистанційний. Ініціювання капсулів проходило після того як гранату випустили з руки. Принцип дії запалів цього типу побудовано на застосуванні двох капсулів і бойової пружини у формі вісімки, розміщеної в основі запалу у горизонтальному положенні. Капсулі-ініціатори розміщені у стінках основи один проти одного. Один край пружини утримується жорстко, а інший – запобіжним стержнем, який має свою пружину. Стержень утримується запобіжним важелем. Вільні кінці бойової пружини знаходяться навпроти капсулів.

Перед метанням необхідно притиснути запобіжний важіль до корпусу гранати і вийняти запобіжну чеку. Після відпускання важеля, пружина піднімає стержень вгору, відкидаючи запобіжний важіль. Бойову пружину тепер ніщо не тримає і вона розпрямляється, вдаряючи гострими кінцями по капсулях.

Вибух капсулів ініціює підпалювання уповільнювача – вогнепровідного шнура, розміщеного в трубці запалу. Через 4 – 5 секунд вогонь дійде до детонатора.

У 1918 році, після закінчення війни, гранату стандартизували і виготовляли до 1935 року.

Заряд вибухової речовини застосовувався тепер тільки тротиловий, масою 60 г. Як і раніше, наповнення проводилося через нижній отвір корпусу.

Корпус Grenade F-1 modèle 16 залишився без видимих змін. Але технологія виготовлення, ймовірно, була змінена. У назві гранати продовжували застосування слова „фузанте“ (осколкова), без вказування призначення – оборонна (Défensive). Хоч Франція однією з перших почала поділяти гранати на оборонні та наступальні.

Корпус „Ґренаде Фузанте-1 моделє 1916“ виготовлявся литтям з чавуну. Товщина стінок – 5,5 мм ; повна товщина – 10 мм. При вибухові з гранати утворюється до 1000 осколків. Лише частина з них має радіус розльоту до 75 м. Такі осколки достатньо масивні і мають початкову швидкість близько 700 м/с. Радіус ефективної дії гранати – до 35 м. Максимальна дальність польоту осколків може становити більше 100 метрів.

Маса Fusante 1 mle.16 – 570 грамів. Діаметр корпусу – 55 мм, висота – 90 мм.

У другій половині 30^-их років гранату „Ф-1“ у виробництві змінив її модифікований зразок.

1935 року на озброєння прийнято Défensive fusante 1 modèle 1935.

У назві застосовано „Défensive fusante“, що значить „оборонна осколкова“. Тобто DF-1 modèle 1935 належить до гранат, що призначені для застосування в обороні, відповідно до дальності ураження осколками. Інколи вказується, що це граната „Ф-1“ із запалом зразка 1935 року. Проте, змін зазнав і корпус гранати.

„Дефензіве фузанте 1 моделє 35“ виготовлялася до 1940 року, до окупації Франції німецькими військами. Після війни випуск не відновлювався. На озброєнні та у виробництві граната була замінена іншими зразками.

Корпус „ДФ-1 млє.35“ виготовлявся литтям. У порівнянні з попередніми варіантами, „зуби“, утворені поперечними та поздовжніми канавками, стали плоскішими.

Граната споряджалася зарядом тротилу або іншими вибуховими речовинами.

Запал дистанційної дії системи Роллана. Основні частини : ударний та запобіжний механізми, встановлені в корпусі запалу ; уповільнюючий пристрій та детонатор розміщені у трубці гранати.

Приведення гранати в дію проводиться ударником запалу. Ударник пластинчастий, закріплений на вісі разом із спіральною бойовою пружиною. У кінці ударника розміщено два жала. Пружина знаходиться в бойовому положенні, намагаючись підняти пластину вгору. Ударник утримується стопором з власною пружиною, яка необхідна для його викидання в момент метання гранати. Стопор і пружина утримуються запобіжним важелем, важіль – запобіжною чекою.

Два капсулі-ініціатори встановлені поруч у верхній частині запалу.

При метанні витягують чеку, утримуючи запобіжний важіль. Після його відпускання пружина виштовхує стопор, відкидаючи і важіль. Звільнений ударник посилається бойовою пружиною вгору, розбиваючи жалами капсулі.

Іскрами капсулів-ініціаторів підпалюється уповільнювач, який через 2,5 с передасть вогонь детонатору.

Основні тактичні властивості аналогічні попереднім зразкам.