Фёдоров  Владимир  Григорьевич

1874 - 1966

Народився Володимир Фьодоров (рос.: Владимир Фёдоров) у Санкт-Петербурзі в родині службовця училища правознавства, 3 травня 1874 року. По закінченні гімназії вибрав військову стежку.

Навчається у Михайлівському артилерійському училищі. Після його закінчення у 1895 році, Фьодоров направляється для проходження служби командиром взводу в 1 лейб-гвардійську артилерійську бригаду. Виявивши високі здібності у службі, молодий офіцер направляється на навчання до Михайлівської артилерійської академії.

З 1900 року, випускник академії, продовжує службу в збройному відділі артилерійського комітету Головного артилерійського управління (ГАУ). Обов’язками офіцера була підготовка питань, пов’язаних з проблемами озброєнням піхоти російської армії. За його вивченням справи формувалися питання для обговорення її подальшого розвитку. У цей період у Росії проводять доведення гвинтівкового набою з гостроконечною кулею, приймаються на озброєння кулемети „Максим", „Мадсен".

Володимир Григорович починає досліджувати історію озброєнь. Результатами стали праці з військової історії та теорії. „Озброєння російської армії за 19 століття" (1901 рік), „Вплив вогню піхоти на дію артилерії (1902), „Озброєння російської армії в Кримську кампанію" (1904), „Холодна зброя" (1905), „Автоматична зброя" та „Атлас креслень до автоматичної зброї" (1907р.).

У ці роки Фьодоров працює і над створенням самозарядної (автоматичної) гвинтівки. У ті роки в Росії термін „автоматична" застосовувався до повністю автоматичних і напівавтоматичних систем (пістолет, гвинтівка). Спочатку на базі гвинтівки Мосіна. А 1906 року з’явилося перше креслення власної системи. Навесні 1911 року гвинтівку почали випробовувати комісією. Після внесених змін, Сестрорецький завод виготовив 10 експериментальних екземплярів і влітку 1912 року проведено полігонні випробовування. У кінці року замовлено дослідну партію з 150 примірників для армійських випробувань.

Уже в ході дослідних випробувань н/а гвинтівки, Володимир Григорович приходить до думки, що потрібно створити порівняно легший зразок з менш потужним боєприпасом. Крім інших вигод, це забезпечувало б надійну роботу автоматики. Необхідний патрон зброяр вирішив створити власноруч. Саме тоді, у 1911-12 роках зародилася ідея, що підтверджується через 100 років. На жаль, Володимира Григоровича не було почуто ні тоді, ні у 20-ті, ні в 40-ві роки. Тим більше, що був реально створений і випробуваний патрон нового покоління – автоматний (проміжний).

Зрозуміло, що в ході випробувань, доопрацювання, бойового хрещення, набій міг вдосконалюватися. Хоч він вважається кращим у світі за балістичними властивостями. Мова йде про 6,5-мм патрон Фьодорова. За тогочасною назвою – 2,5-лінійний. Набій не тільки слабший від гвинтівкового по енергії, а й має зменшений калібр.

Минає 70 років з часу створення патрону 7,62×39(41) М43, минуло 55 і 40 років після створення набоїв 5,56×45 М193 та 5,45×39 М74 для AR-15 та АК-74 (відповідно). У світі виготовляються кілька варіантів кожного з них, сконструйовані десятки зразків зброї, з яких відстріляно мільярди набоїв. Але досі обговорюється : який калібр кращий ?

На мою думку (Plastun), відповідь дав В. Фьодоров століття тому. І практично, і теоретично. Підтвердивши це 1911 року працею „К вопросу об убойности малокалиберных пуль" та через 5 років першим у світі автоматом.

На жаль, патрон так і не отримав належного розвитку і не приймався на озброєння. Перший у світі автомат, який створювався зброярем з даним набоєм, виготовлявся і перебував на озброєнні, але пристосований автором до японського гвинтівкового патрону, гіршого за властивостями.

Мабуть в умовах 1 Світової війни вводити на озброєння новий набій було неможливим. Не вистачало гвинтівкових. Друга спроба – початок 1920 років. Керівництво РСЧА залишило стандартним тільки патрон 7,62×54R, незважаючи на те, що автомат Фьодорова був прийнятий на озброєння і виготовлявся серійно. Також було створене сімейство зброї : самозарядна гвинтівка, ручні, танкові та авіаційні кулемети.

З середини 1940^-их рр.. до середини 1950 років, у зв’язку з розробкою 7,62-мм автоматного набою, Фьодоров переконує військове керівництво, звертається до Голови Президії Верховної Ради СРСР К. Ворошилова про обговорення доцільності випробування патронів його розробки та М43. Всі спроби були не тільки марними, а й мали негативні наслідки для самого конструктора.

У кінці минулого – на початку нинішнього століть у світі з’явилися нові розробки патронів для автоматів / штурмових гвинтівок, ТТХ яких найбільш наближаються до характеристик патрону Фьодорова. Під ці набої ведуться розробки штурмових гвинтівок, кулеметів і легких снайперських гвинтівок.

Чи не кожен рік у Росії очікують на створення нового автомата. З’являються нові зразки не тільки як продовження системи Калашникова, а й розробки інших зброярів та конструкторських бюро. Усі вони не мають значних переваг над АКМ чи АК-74. Можливо слід виправити помилку сорока- та сімдесятилітньої давності ?

ОТЖЕ. У 1912 році Фьодоров створив перший у світі проміжний набій. Після вдалих випробувань, Збройний відділ замовив у 1913 році випуск 200.000 екземплярів набоїв для їх широкого випробовування. Патрон призначався для нової автоматичної (напів) гвинтівки, сконструйованої Володимиром Григоровичем у 1913 році на основі зразка 1912 року. За сучасною класифікацією зброї, гвинтівка відноситься до класу самозарядних карабінів типу СКС-45.

Під час роботи над новими зразками, теоретичними працями, офіцер не звільнявся від своїх прямих обов’язків. Тільки для виконання практичних робіт йому був наданий помічник. Цей помічник – Василь Дєгтярьов, – на довгі роки став однодумцем, учнем та продовжувачем справ і одним з провідних радянських зброярів.

Щодо прямих обов’язків, то Володимиру Фьодорову у цей час було доручено провести роботу в Артилерійському музеї над колекцією холодної зброї. Результат – виконана робота і дві теоретичні праці : „Основи побудови холодної зброї" та „До питання про зміни нині прийнятої шашки" і створений власноруч новий зразок шашки.

Початок 1 Світової війни припинив усі роботи. Фьодоров проводить більшість часу у командировках. Направляється у частини Діючої армії для впорядкування робіт з поновлення гвинтівок, які виходять з ладу. У російській армії катастрофічно не вистачало зброї. Офіцер вивчає положення у цій справі від передових окопів до тилів фронту. Згодом направляється до Японії для закупівлі гвинтівок системи Арісака. Пізніше Володимир Григорович направляється у дружні країни Антанти та таємно у Німеччину. Всюди він спостерігає роботи зі створення легкої автоматичної зброї для піхоти. Передусім, це автоматичні гвинтівки і ручні кулемети. Повернувшись, Фьодоров приймає рішення створити „ружьё-пулемёт" (тодішня російська назва), але під 6,5-мм патрон власної розробки. За основу було взято конструкцію самозарядної 3-лінійної гвинтівки 1912 року та 2,5-лінійної 1913 р. У 1916 році зразок пройшов успішне випробування і був прийнятий на озброєння російської армії з назвою "2,5 линейная автоматическая винтовка системы Фёдорова обр. 1916 года". Термін „автомат" введено згодом за ініціативою або самого конструктора або начальника Стрілецької школи Філатова. Сестрорецькому заводові було замовлено виготовити 25.000 штук. Але революційні події, що почалися 1917 року, завадили серійному випуску. Виготовлена вручну тільки невелика партія автогвинтівок та автоматів. Частина з них передалася для фронтового випробування у кінці 1916 року на Румунському фронті. А частина направлена у 10 авіазагін для озброєння екіпажів аеропланів. Скрізь система Фёдорова зарекомендувала себе з кращого боку. Але положення на фронті та політичні події у Росії поставили в цьому питання паузу.

До 1917 року життя і діяльність Володимира Григоровича Фьодорова були пов’язані з С.-Петербургом, Оранієнбаумом, Сестрорецьким заводом, виключаючи службові поїздки.

1917 рік – початок нового напряму діяльності і технічної творчості. Пов’язано це з рішенням царського уряду побудувати у місті Ковров завод для випуску кулеметів данської фірми „Мадсен". ГАУ командирує генерал-майора Фьодорова для організації налагодження виробництва. Та починаються революційні події і через інші негаразди, ціль не досягнута. Незабаром, вже більшовики, призначають Фьодорова (царського генерала !) головним інженером заводу і доручають налагодити випуск автоматів його розробки. З цим завданням Володимир Григорович успішно справився. Більш того, на посту вже директора заводу (вибраний трудовим колективом у 1919 році), Фьодоров показує організаторські здібності. У 1921 році на заводі створено перше в СРСР Проектно-конструкторське бюро (відоме як ЦКБ-2). Тут отримали гарт Дєгтярьов, Сімонов, Шпагін, Горюнов. Володимир Григорович продовжує і власну конструкторську лінію. Один з напрямів – вдосконалення автомата і створення на його базі уніфікованого сімейства. Мало які з них приймалися на озброєння. 1921 року разом з Дєгтярьовим створено ручні кулемети з примусовим повітряним охолодженням, з рідинним охолодженням. Наступного року з’явився „ручник" звичної схеми. Протягом 1922-24 років створені авіаційні кулемети : 1-ствольний і 2-ствольний та 3-ствольний з дисковими магазинами.

Разом з молодим зброярем Георгієм Шпагіним Фьодоров конструює спарену кулеметну установку. Її особливість – знімні стволи для охолодження.

У 1923 році Володимир Григорович очолює роботу над танковим 2-ствольним кулеметом із сферичною (рос.: шаровая) установкою. Цей кулемет прийнято на озброєння разом з танком Т-18 і виготовлявся до заміни 7,62-мм кулеметом ДТ. Одночасно зброяр продовжує роботу і над вдосконаленням напівавтоматичної гвинтівки 1912 року.

У цей час керівництво РСЧА приймає рішення про стандартизацію тільки 7,62-мм гвинтівкового патрону та припинення робіт над системами з іншими набоями. Власну конструкторську діяльність починає В. Дєгтярьов, створивши кулемет ДП (1927р.). Фьодоров передає своєму учневі заводські справи і з 1931 року починається новий етап його діяльності.

Володимир Григорович переїздить до Москви. Продовжує службу консультантом наркомату озброєнь, невтомно досліджує світове озброєння, його розвиток. Уже 1931 року видано геніальну працю „Основания устройства автоматического оружия". Його праці заклали основу радянської стандартизації у проектуванні зброї, створенні технічної документації та багатьох інших „дрібниць". Протягом 30-их років одна за одною друкуються його праці. Найвідоміші – 2-томна „Эволюция стрелкового оружия" та 3-томна „Оружейное дело на грани двух эпох" виходять друком одночасно у 1938-39 роках. Наступного року – „История винтовки" .

За роки Великої Вітчизняної війни Володимир Григорович заслужено отримав бойові нагороди. Його праці сприяли прискоренню виробництва зброї, налагодження випуску зброї неспеціалізованими підприємствами в умовах евакуації, малопрофесійними працівниками.

До кінця життя вчений працює консультантом при створенні та прийнятті на озброєння нових зразків. Із заснуванням, 1946 року, Академії артилерійських наук, стає її дійсним членом. У 1949 році Володимир Григорович Фьодоров підготував працю „Бій в глибині оборони противника як найбільш важливий етап, що визначає вимоги до стрілецької зброї" (1949).

Дослідження військової історії з-під пера науковця з’являються у 1949 році – „К вопросу о появлении артиллерии на Руси", „Военные вопросы «Слова о полку Игореве»" (1951 р.), „Кто был автором «Слова о полку Игореве» и где расположена река Каяла" (1956 рік).

Приблизно з 1945 року Володимир Григорович намагається привернути увагу керівництва Збройних Сил СРСР до патрону власної конструкції. У той час в СРСР проводилися роботи з вдосконалення та прийняття на озброєння проміжного набою М43 і зброї створеної для застосування з ним – автоматів, самозарядних карабінів, ручного кулемета. Фьодоров не переконує замінити його власним. Він пропонує провести більш глибокі дослідження і порівняння. Але все марно. Уже у 1954 році зброяр і науковець звертається до вищого керівництва країни. Цього року він провів доповідь перед слухачами Вищих офіцерських курсів „Выстрел" та офіцерами Стрілецько-тактичного комітету Сухопутних військ РА, отримавши їх схвалення. Це ще більше розлютило його противників. В результаті – обвинувачення у розголошенні військової таємниці, після чого роботи над зброєю були вже неможливими. У 1953 році генерал-лейтенант Фьодоров вийшов у відставку. Останні роки свого життя Володимир Григорович провів по-пенсіонерськи. Тим більше, що важко хворіла його дружина.

 Одна з останніх теоретичних робіт Володимира Фьодорова з’явилася у 1964 році. Ця робота присвячена періоду його життя під час Першої світової війни – „В пошуках зброї".

Володимир Григорович Фьодоров помер 19 вересня 1966 року. Похований у Москві на Головинському цвинтарі.

Нагороди Фьодорова за час служби у царській армії : орден Святого Володимира 4 ступеня, орден Святого Станіслава 2 ступеня, орден Святої Анни 3 ступеня.

Радянські нагороди : 1928 рік – Герой Праці (до встановлення Герой Соц. праці), 1933р. – орден Червоної зірки, 1945 рік – орден Вітчизняної війни 1 ступеня; орденами Леніна нагороджувався у 1933 і 1964 роках ; медалі. Звання : 1940 – доктор технічних наук, професор, академік Академії артилерійських наук.