Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » штурмові гвинтівки

автомати СРСР

Розвиток штурмових гвинтівок /автоматів/ у СРСР

С Р С Р

Сучасні армії світу неможливо уявити без штурмових гвинтівок. Така зброя є основною і масовою не тільки у піхоті, а й у всіх родах військ. Пістолети, гвинтівки, кулемети, пістолет-кулемети виконують функції допоміжної зброї, де не потрібна потужність штурмових гвинтівок або доповнюють їх посилюючи вогневу міць підрозділів.

Але серед піхотного озброєння штурмові гвинтівки є наймолодшими. Їх почали застосовувати під час Другої Світової війни, а масово – у другій половині минулого століття.

Спочатку розвиток йшов кількома шляхами :

У Німеччині – цілеспрямовано. З кінця 30^-их років проводилися роботи з пошуку ідеальної зброї піхоти – автоматичної як пістолет-кулемет, але потужнішої за нього. Кілька років ішли пошуки оптимального набою, а після створення 7,92×33К, приступили до створення „машиненкарабінів“, що згодом стали „штурмґевер“.

У США – стихійно. 1938 року було поставлене завдання на створення зброї для частин забезпечення та солдатів допоміжних спеціальностей, що замінити пістолет, можливостей якого часто не вистачало. Так з’явився патрон 7,62×33 та легкий карабін М-1. Але піхоти намагалася озброїтися саме такими зразками, що переважали пістолет-кулемет у силі кулі та гвинтівку в габаритах і масі. Спочатку піхотинці власноруч переробляли УСМ щоб карабін вів автоматичний вогонь, потім промисловість налагодила випуск змінних УСМ, і врешті, офіційно прийняли на озброєння та налагодили випуск автоматичних карабінів М-2.

У СРСР – сплановано. Виходячи з того, що головний противник та головний союзник мали таку „проміжну“ зброю та власного позитивного (хоч і не великого) досвіду застосування автоматів Фьодорова.

У інших країнах – безрезультатно. Найбільш відомі : Фінляндія, де роботи припинилися у 1944 році після перемир’я з СРСР ; Велика Британія, де провели випереджаючу розробку але перейшли на стандарт НАТО ; Іспанія, де мали успіх але також перейшли на створення автоматичних гвинтівок.

Так чи інакше, а після закінчення 2 Світової війни розвиток штурмових гвинтівок (автоматів) проходив головним чином в СРСР. Навіть у США, М-2 відвели другорядну роль. І хоч остаточно його зняли з озброєння 1973 року, основною зброєю піхоти були зразки М-1 Garand та М-14 під гвинтівкові боєприпаси. Аж до прийняття на озброєння М-16. В інших країнах ще довше. Але це не стосується країн-союзників СРСР.

Отже, влітку 1943 року прийняли рішення про розробку набою та системи зброї з його застосуванням : карабіна, кулемета та автомата. До кінця 1943 року патрон 7,62×41 запустили у виробництво як дослідно-експериментальний. Під таким позначенням (і такими розмірами) набій застосовувався протягом кількох років проведення конкурсів, випробувань, експериментів.

У листопаді 1943 року було оголошено конкурс на створення системи піхотного озброєння : карабін, автомат, кулемет, у який включилися багато радянських зброярів, відомих і маловідомих : Сімонов, Дєгтярьов, В. Іванов, П. Іванов та інші. Чимало з них приймали участь відразу в кількох напрямках.

автомат Шпагіна

автомат Коровіна

автомат Токарєва

Від самого початку була обумовлена назва нового класу – автомат. Щоправда, в СРСР за весь період його існування дана назва застосовувалася і до автоматів Фьодорова і до пістолет-кулеметів, які мали офіційне позначення „пістолет-кулемет“, а в загальному визначенні – автомати. Наприклад, рота автоматників (визначено наказом НКО) озброювалася ППШ-41 чи ППС-43. Так і до сьогодні визначення „автомат“ у СРСР, Росії та багатьох колишніх республіках закріпилося за визначеним у світі терміном „штурмова гвинтівка“.

У квітні 1944 року почали проводити перші підсумки конструкторських робіт. Першим автоматом, що поступив на огляд комісії та полігонні випробування був зразок Олексія Івановича Судаєва (рос.: Алексей Иванович Судаев).

Автомат Судаєва АС-44 було створено у 7 варіантах. Вони відрізнялися принципом роботи автоматики, системою замикання стволу, варіантами режимів стрільби, наявністю компенсаторів, сошок та іншими вузлами. Головним недоліком всіх модифікацій була надмірна маса. Комісія визначила розробку Судаєва як перспективну.

Як відомо, до прийняття на озброєння першого в СРСР автомата пройшло ще кілька років. За цей час було проведено кілька конкурсних випробувань. І хоч розробка Судаєва була визнана кращою у першому конкурсі вона не приймала участі в наступних. Причина цьому – 17 серпня 1946 року конструктор Судаєв помер.

Останнім був полегшений варіант ОАС-44, створений у 1945 році. На відміну від зразків самозарядного карабіна та ручного кулемета, автомата на озброєння не було прийнято. Конструкція Судаєва заклала основи для всіх наступних розробок. Зовні АС-44 схожий з автоматами Калашнікова, Булкіна та інших зброярів. Також є схожість у затворних рамах, ствольних коробках, важелі перевідника-запобіжника тощо.

Оригінальною була і розробка Прилуцького, яка приймала участь у першому конкурсі. Чомусь вважається, що першою розробкою у компоновці булл-пап був автомат Г. Коробова ТКБ-408. Але він приймав участь у конкурсах починаючи з 1946 року.

Об’єднувало усі ці автомати одне – магазин, який застосовувався у всіх подальших дослідних конструкціях і застосовується до цього часу в автоматах Калашникова. (на жаль, не вдалося знайти інформацію про те, коли і ким „ріжок“ було створено).