Projector, Infantry, Anti Tank  Mark I

В е л и к а  Б р и т а н і я

Гранатомет PIAT часто класифікують як реактивний. Проте, нічого спільного з цим класом зброї він не має. Немає навіть стволу, взагалі. Хоч зовні гранатомет справді схожий на реактивний, але основна його частина – труба, – це коробка, що служить для розміщення ударника з бойовою пружиною.

Схожа на реактивну і граната. Але за способом метання найбільше її можна порівняти з гранатою підствольного гранатомета ГП-25. Метальний заряд розміщено у самій гранаті і повністю згорає ще на початку польоту. Такий спосіб застосовується і в мінометах але вогонь з них ведуть, як правило, навісним вогнем з стволу.

Ще одне порівняння – італійський міномет-гранатомет Mod.35 Brixia. Його граната також має вбудований метальний заряд, але постріл здійснюється із стволу.

Отже, „ПІАТ“ – це ручний гранатомет з оригінальним способом пострілу.

Передумовами створення гранатомета було кілька причин : відсутність ефективних протитанкових засобів у англійської піхоти, початок застосування боєприпасів кумулятивного типу і пошук шляхів для їх доставки до цілі.

Projector, Infantry, Anti Tank Mark I (прожектор, інфентрі, анти танк марк 1) – гранатомет піхотний протитанковий. Також було створено та застосовувалися осколкова граната і димова.

Зразок прийнятий на озброєння у 1942 році. Початок використання в бойових діях датується 1943 роком але є розбіжності у місці застосування.

Конструкцію створено завдяки розробкам Джефріса та Велса, які проводили їх незалежно один від одного. Взявши більш оптимальні рішення того й іншого зразок довели під керівництвом полковника Бланкера.

Гранатомет PIAT виготовлявся щонайменше до кінця війни. Всього вироблено більше 110.000 тисяч одиниць.

Під час війни застосовувався британською армією, канадською та польськими і французькими підрозділами, створеними в цих арміях. Є інформація про постачання за програмою ленд-ліз до СРСР.

У ЗС Великої Британії PIAT Mk.I  було знято із озброєння у 1951 році. До цього та після цього „ПІАТ“ постачалися арміям різних країн : Греція, Італія, Люксембург, Югославія, Ізраїль, Індія, Ірак, Єгипет, Австралія, Нова Зеландія, Малайзія та інші. Тому зразок застосовувався у бойових діях з кінця 40^-их років, починаючи від арабо-ізраїльських воєн, в Кореї. Останнє застосування – у Індо-Пакистанській 1971 року. (такі дані наводяться у більшості джерел. Але оце фото зроблено пізніше. Бо НСВ-12,7 запустили у виробництво після 1971 року. поширення у світі відбувалося ще пізніше)

Обслуга PIAT складається із стрільця та його помічника. У обов’язки помічника входить перенесення гранат, підготовка їх до пострілу і заряджання.

Основа конструкції гранатомета – трубчаста коробка довжиною 610 мм та діаметром 76 мм. Вона виготовлена з тонкого листового металу і служить для розміщення ударника з бойовою пружиною. Ззаду труби знаходиться затильник-приклад, приєднаний до ударника. Загальна довжина труби із затильником – 737 мм.

Спереду труби закріплено лоток для встановлення гранати перед пострілом. Лоток довжиною 254 мм також жерстяний, відкритий зверху.

У передній його частині закріплено кільце для надання конструкції міцності та утримання гранати.

Знизу труби – прямокутна коробка спускового механізму з прикріпленими до неї ручкою управління вогнем і великою спусковою скобою.

Ударник гранатомета досить масивний. Він має основу та довге і міцне жало. До основи ударника прикріплено бойову пружину.

Граната встановлюється у прикріплений до затворної коробки лоток.

Вона складається з бойової частини та хвостової. У бойовій встановлено заряд ВР та підривник ударної дії з капсулем. Підривник зберігається окремо до моменту підготовки гранати до пострілу. Головна частина захищена ковпачком.

Хвостова частина складається з трубки із основою для прикріплення бойової частини та стабілізатора. Всередині трубки встановлено метальний заряд з капсулем. Задній отвір трубки закрито заглушкою яку витягують при підготовці гранати до пострілу.

Стабілізатор має 4 пера з’єднаних кільцевою пластиною. Гранати зберігаються та переносяться у циліндричний тубах, з’єднаних по 3 штуки.

Постріл з гранатомета проводиться спусковим механізмом за допомогою ударника і бойової пружини. Ударно-бойовий механізм напівавтоматичний. Тобто, під час пострілу знову стає у бойове положення. Але зведення його для першого пострілу є досить важким і незручним. Потрібно впертися ногами у виступи затильника а руками тягти за ручку управління і спускову скобу прокручуючи трубу проти годинникової стрілки до характерного звуку, що означає постановку в бойове положення. Потім вмикають запобіжний пристрій і встановлюють гранату.

Постріл проводять з упором затильника в плече стрільця або в ґрунт, якщо дозволяють умови пострілу. Тільки таким способом забезпечується автоматичне встановлення механізму в бойове положення для наступного пострілу. Якщо гранатомет при віддачі не зафіксовано, то в ударника не вистачить енергії стиснути пружину до підняття шептала. Щоб провести спуск також потрібно докласти зусилля. Тому спусковий гачок, точніше важіль, зроблено великим для натискання 4^-ма пальцями руки.

Під час пострілу звільнена бойова пружина посилає ударник вперед. Жало входить у трубку гранати і розбиває капсуль. Отже постріл проходить у самій гранаті. Порохові гази розширюються і граната починає набирати швидкість. Жало ударника виконує роль направляючого стержня для гранати.

Одночасно, порохові гази діють і на жало, і ударник отримує енергію для відходу назад, стискання бойової пружини та встановлення у бойове положення.

Початкова швидкість гранати становить 135 м/с. На віддалі 100 метрів граната буде рухатися з швидкістю 70-75 м/с. Це ніяк не впливає на ефективність пробивної дії кумулятивного заряду. Але швидкість польоту занадто мала для ведення вогню по рухливих цілях. Тому ефективна дальність становить лише 64 метри (70 ярдів за англійською мірою). Прицільна дальність – 100 ярдів (91,44 метри). Максимальна дальність польоту гранати – 320 м. Осколковою гранатою можна було вести вогонь навісним вогнем на віддаль 250 метрів.

Граната має кумулятивну бойову частину і головний підривник ударної дії. Запал розміщено в основі кумулятивного заряду. Для приготування гранати до пострілу потрібно зняти захисний ковпачок і встановити підривник.

Підривник складається з капсуля та ударника, встановленого в трубчастий виступ обтічника гранати. При ударі об перешкоду ударник входить всередину і вдаряє по капсулю. Вогонь капсуля передається по центральній трубці до запалу. Ініціюється детонатор і спричинює вибух заряду гранати. Починається формування кумулятивного струменя.

Заряд вибухової речовини забезпечує пробиття броні до 120 мм.

Прицільні пристосування у Projector, Infantry, Anti Tank механічні, розміщені на складальних стійках. Складаються із мушки та діоптричного отвору. Стійки вкладаються у основи на трубі-коробці.

Ручка управління вогнем прикріплена до коробки спускового механізму.

Сошка-монопод приєднана у передній частині коробки-основи. Затильник-приклад металевий. Частина джерел вказує на наявність гумової подушки. У тому чи іншому випадку зверху затильник обтягнутий міцною тканиною. З такої ж тканини виготовлено захисний кожух для щоки, що традиційно для багатьох зразків британської зброї. На правому боці труби закріплено антабки.

ТТД  Projector, Infantry, Anti Tank :

калібр гранати : 89 мм ;

маса гранати : 1,14 кг ;

довжина гранати : 381 мм ;

початкова швидкість гранати : 135 м/с ;

максимальна дальність польоту : 320 м (350 ярдів) ;

ефективна дальність : 64 м ;

бойова скорострільність : 5-8 пострілів /хв.;

маса гранатомета : 15 кг ;

довжина : 991 мм.