Японські гранати періоду 1920 – 1940 років

Я п о н і я

Протягом 1920-40 років у Японії створено кілька зразків гранат. Вони активно застосовувалися військами у війнах та конфліктах цього періоду. Починаючи з бойових дій на Далекому Сході Росії 1920-22 рр., при загарбанні територій південно-східної Азії та до кінця Другої Світової війни. Назви зразків гранат оригінальні але у світі прийнято називати їх за англомовним визначенням „Type“ (Тип) з додаванням року прийняття на озброєння за японським календарем.

У 1921 році було створено зразок, що поклав початок серії японських гранат, які приймалися на озброєння послідовно одна за одною, після вдосконалення. Вони мають подібну форму, а основна різниця між ними – запали.

Ще одна особливість японських зразків – частина гранат є універсальними. Але, в порівнянні із європейськими зразками, універсальність японських гранат полягає у пристосуванні їх до метання з допомогою оригінальної зброї, що класифікується і як гранатомет, і як міномет. А більш відомий з назвою „колінний міномет“. У Японії було створено два таких зразки – 1921 та 1929 року. Вони мали відмінності, але модернізований „Тип 89“ був пристосований для відстрілювання не тільки спеціальних „своїх“ гранат, а й ручних.

Type 10

Універсальна граната „Тип 10“ прийнята на озброєння у 1921 році одночасно з гранатометом-мінометом „Type 10“.

Граната Type 10 складалася з двох або трьох основних частин, відповідно до способу її застосування. Тобто, корпусу і запалу для застосування як ручної та метального циліндру для стрільби з міномета.

Корпус гранати циліндричний, чавунний. Має виразний поділ на центральну, головну та задню частини конусної форми. Поверхня центральної частини з кільцевими та поздовжніми канавками. Головна частина в центрі має отвір з різьбою для встановлення запалу. Задня частина також з отвором в центрі. При зберіганні та транспортуванні усі частини знаходяться окремо, тому отвори мають кришки.

Для стрільби з міномета у донний отвір вгвинчується метальний циліндр який служить для розміщення порохового заряду та капсуля. Циліндр металевий, закритий, з кількома круглими отворами для виходу порохових газів.

Запал ударної дії. У похідному положенні ударник фіксується запобіжною чекою.

Довжина гранати „Тип 10“ 102 мм, діаметр – 53 мм. Маса становить 625 г. За осколковою дією – оборонна.

Type 23

Ручна граната „Тип 23“ не входить у серію гранат. Очевидно вона створена іншим виробником. Граната також оборонна ; для стрільби з міномета не була пристосована.

На озброєння Type 23 була прийнята у 1923 році. Випуск гранати проводився, ймовірно, до кінця 2 Світової війни, бо застосування було відмічено у 1945 році.

Корпус циліндричний, чавунний. Нижня частина у формі зрізаного конуса, верхня – округла. Поверхня гранати з поперечними кільцевими проточками.

На жаль, точно про тип запалу сказати не можу (Plastun). Більш за все – тертковий. Основа запалу закрита різьбовою кришкою. Під кришкою – шнурки для ініціювання.

Граната була пристосована для застосування в якості протипіхотної міни-розтяжки.

Type 87

„Тип 87“ – ручна граната зразка 1927 року. Також не входить у серію гранат „10 – 99“. Була пристосована для метання типу „праща“. Тобто, рукою піхотинця робилося кілька обертів гранатою, тримаючи її за „хвіст“, а при отриманні необхідної енергії – граната відпускалася.

Корпус гранати складався з двох частин. Основна виготовлявся у формі фужера і мала на поверхні поздовжні та поперечні канавки. Низ „фужера“ та „ніжки“ більш масивні. Ніжка трубчаста і служила для встановлення ударного механізму, а основа корпусу – для запалу. Друга частина виготовлена з тоншого металу у формі лійки. До неї приєднували „хвіст“, виготовлений з товстих сплетених мотузків.

Вибухова речовина – мелініт масою 35 грамів.

Запал ударного типу складався із запалу-детонатора та ударного пристрою. Ініціювання відбувалося при ударі гранати об перешкоду. У транспортному положенні ударник фіксувався запобіжною чекою, а в польоті – запобіжною пружиною. Запал – револьверна гільза з капсулем, наповнена 2 грамами гримучої ртуті.

Type 89

Граната „Тип 89“ сконструйована разом з гранатометом (мінометом) „Тип 89“ для застосування з ним. Гранатомет, в свою чергу, створений для заміни аналогічного „Тип 10“. Точного визначення як класифікувати таку зброю немає. За принципом застосування вони відносяться до мінометів. Граната має вбудовану ємкість з порохом (як у артилерійської міни). Або її можна порівняти з сучасною радянсько-російською ВОГ-25 для підствольного гранатомета ГП-25. Міномет подібний на американський М-19 або британський ML 2-inch Mortar часів 2 Світової війни чи на сучасний англійський L-9.

Для застосування як ручна, Type 89 не призначалася. А міномет був пристосований для запуску ручних гранат пізнішої розробки. Чому так ? Ствол став нарізним, а його калібр зменшено до 50 мм.

Type 91

Універсальна граната „Тип 91“ прийнята на озброєння японської армії 1931 року. Вона є розвитком гранати „Тип 10“ і її будова аналогічна. Граната за бойовими властивостями належить до оборонних. Зразок призначався також для запуску з гранатомета Type 89.

Type 91 складається з корпусу, запалу та метального циліндра.  Корпус виготовлявся з чавуну. Основна його частина циліндрична з поздовжніми та поперечними канавками. Головна та донна частини мають конусну форму та отвори по центру для запалу і метального циліндра. Частини гранати при транспортуванні та зберіганні розміщені окремо.

Запал дистанційний з приведенням в дію перед метанням досить незвичним способом. Спершу потрібно вийняти запобіжну чеку і викруткою вгвинтити ударник всередину. Потім вдарити запалом об твердий предмет і зробити кидок. Ударник розіб’є капсуль і це спричинить загорання уповільнювача. Для запобігання небажаного спрацювання між ударником та капсулем встановлена запобіжна пружина. Недоліком запалу були спосіб приведення в дію та тривалість горіння уповільнювача близько 7,5 с.

Граната споряджалася 40 грамами тротилу або пікринової кислоти.

Довжина гранати становить 125 мм, діаметр – 50 мм. Маса – 520 г.

Type 97

Ручна оборонна граната „Тип 97“ прийнята на озброєння імператорської армії у 1937 році. У порівнянні з попередніми зразками, граната мала деякі відмінності. Застосовувалася тільки як ручна. Запал вдосконалено, а масу заряду ВР збільшено до 65 г.

Граната споряджалася тротилом або іншою вибуховою речовиною.

Корпус гранати схожий на попередні але без отвору у дні. Основна частина циліндрична з поперечними та кільцевими канавками. Донна та верхня частини конусної форми. У верхній – отвір для запалу.

Діаметр гранати залишився незмінним – 50 мм, довжина – 102 мм. Маса гранати зменшилася до 450 г.

Основна відмінність запалу – зменшення тривалості горіння порохового уповільнювача до 4-5 секунд.

Type 97 виготовлялася до кінця Другої Світової війни у значній кількості. На значній території Азії, що була окупована залишилася велика кількість гранат. Тому її застосування продовжилося після війни арміями кількох країн регіону.

Type 99

Граната „Тип 99“ прийнята на озброєння японської армії у 1939 році. З одного боку, це спрощений, здешевлений зразок, за бойовими властивостями відноситься більше до наступальних гранат. З іншого боку – граната оснащувалася більш досконалими запалами двох видів.

Корпус циліндричний з гладкою поверхнею і майже плоскими донною та верхньою частинами.

Маса гранати становить 300 г, маса заряду ВР – 58 г пікринової кислоти. Діаметр корпусу 41 мм, висота – 87 мм.

Type 99 застосовувалася також як міна-розтяжка або іншими способами.

Type 98

1938 року на озброєння імператорської армії було прийнято гранату „Тип 98“. За конструкцією – аналог німецької М-24. Форма корпусу гранати дещо змінена, а ручка вкорочена. Запал тертковий, дистанційний з часом горіння 4-5 с. У іншому варіанті на ручку встановлювалися застарілі гранати. Наприклад, створена на початку століття „Тайсьо“ .